— Син – наша остання надія. Точніше, невістка. Від доньки чекати онуків безглуздо. Їй сорок чотири. Вона живе сама з кішкою. Так ось, вирішила поговорити я з невісткою. Звичайно, у мене були побоювання, що невістка не слухатиме. Але вона послухала. Кажу їй, ти знаєш, люба, що ми вже у віці, і нам давно хочеться онуків. Ми ніколи не лізли у ваше життя, але про це мені захотілося поговорити. — Навіть не перебила? — Ні. Вислухала. А потім сказала, що вона ваrітна, але вирішила позбутися дитини.
Вважає, що народ жувати їй не можна, тому що у них із сином навіть своєї квартири немає. А ось якщо ми з чоловіком оформимо нашу квартиру на них, тоді вона згодна залишити дитину. Спочатку син із невісткою накопичували на початковий внесок іnотеки. Але згодом стало важко відкладати і знімати квартиру. Вони перестали і почали їздити на відпустки, поїздки, жити сьогоденням. – Виходить, у доньки є своя квартира, а син винаймає. А вони, батьки, мешкають у двокімнатній квартирі.
І зараз невістка хоче, щоби вони переписали квартиру на них. Причому, жодних заповітів. Вона не хоче боротися потім із золовкою в су дах. Тому хоче, щоб свекруха свою частину офіційно дарувала їй, а свекор синові. — А де ми будемо жити? — Нічого не зміниться. Ви продовжите жити у вас, а ми зніматимемо. Просто я буду впевнена, що у крайньому випадку у нас є щось для майбутньої дитини. Як ви вважаєте? Невістка знахабніла? Або все-таки вона має рацію. Дитина – дороге задоволення. Нехай батьки чоловіка беруть участь матеріально, якщо хочуть дитину? Народ жувати, не маючи навіть своєї квартири, напевно, безглуздо.