Останні приготування Варвари до від’їзду йшли повним ходом. Вона ретельно запакувала свої речі, оскільки донька Леся обіцяла відвезти її до себе в місто на початку листопада. Хоча Варвара й не хотіла залишати свій дім, вона розуміла, що без дров на зиму не обійдеться. Її пенсії не вистачило б на заготівлю дров, бо ще в червні Леся позичила у матері 15 000 гривень, обіцяючи повернути їх до кінця місяця. Однак гроші так і не повернула навіть у серпні, коли приїздила в гості. Коли Варвара висловила свої хвилювання з приводу зими, Леся запевнила її, що відвезе в теплу квартиру до себе.
Варвара, хоч і не бажала їхати, все ж вирішила допомогти дочці. Вона зібрала трохи грибів, ягід, сиру та овочів, щоб узяти їх із собою в місто. Однак одного холодного листопадового ранку Леся подзвонила й сказала, що не зможе її забрати, бо свекруха вирішила залишитися у них на зиму. Вона запропонувала Варварі переїхати до тітки Анни, яка теж жила сама. Варвара, занурена у свої думки, майже не слухала Лесю. Через кілька днів вона дізналася, що Анну забрав до себе син, і їй тепер нікуди йти. Охоплена горем, Варвара плакала, згадуючи свого сина, який помер десять років тому.
Наступного дня її розбудив несподіваний стукіт у вікно. Коли вона підійшла, то побачила свою колишню невістку Зою, яку не бачила вже десять років. Зоя одразу зрозуміла, що в домі холодно і дров немає. Не сказавши ні слова, вона відвезла Варвару до магазину, щоб та могла купити необхідне, а потім забрала її до себе додому.
Зніяковіла, Варвара запитала у Зої, навіщо та приїхала. Невістка пояснила, що просто захотіла відвідати село й побачитися з нею. Вона зустріла Лесю в місті, і та сказала, що Варвара проведе зиму з тіткою Анною. Зоя відчула, що щось не так, і вирішила навідатись до Варвари. Як виявилося, вона мала рацію.