Ми з чоловіком жили в однокімнатній квартирі, але з двома дітьми стало занадто тісно, і ми вирішили розширювати житло. За цей час нам вдалося зібрати значну суму, якої вистачало на трикімнатну квартиру. Ми продали нашу однушку і тимчасово переїхали до моїх батьків. Їхня квартира була простора, і ми планували залишатися там не більше ніж на місяць-два. Наші речі зберігали в гаражі, упаковані в пакети та валізи. Ми звернулися до родичів з проханням позичити 150 тисяч гривень, необхідних для покупки нової квартири. Сподівалися на допомогу, адже це був тимчасовий борг. Але виявилося, що в когось йшов ремонт, у когось виникли інші проблеми.
Я була впевнена, що вони підтримають нас. Навіть моя двоюрідна сестра, з якою ми були дуже близькі, відмовила, сказавши, що вирішила купити нові чоботи. Це було несподівано і боляче. Лише наші батьки з обох сторін допомогли нам, і, на щастя, ми мали друзів, які теж нас підтримали. Колеги також не залишилися осторонь і допомогли нам вийти з цієї ситуації. Завдяки їхній підтримці ми змогли взяти кредит і повернути всі борги. Ми були неймовірно раді — у нас з’явилася власна трикімнатна квартира. Щоб відзначити новосілля, ми запросили тих, хто нам допоміг, і були їм дуже вдячні. Моя мама запропонувала покликати і родичів, але я вирішила, що подумаємо про це пізніше.
Чесно кажучи, мені не хотілося мати з ними справу. Вони не зробили жодного кроку, щоб допомогти нам, тож чому ми маємо їх запрошувати? Незабаром вони самі почали дзвонити, запитуючи, коли будемо святкувати новосілля. Вони говорили, що це радісна подія, яку слід відзначити з найближчими, адже новосілля — це сімейне свято. Я всім відповіла, що ми вже відзначили новосілля з нашими справжніми близькими людьми: батьками, друзями та колегами, які не залишили нас у важкий момент. Я сказала, що вони можуть спокійно займатися своїми справами: купувати чоботи, робити ремонти, а ми не турбуватимемо їх. Сказала це і не шкодую. Тепер ми живемо щасливо та мирно у нашій новій квартирі. Нещодавно купили нові меблі, і все у нас добре.