Я вже довгий час живу сама, маючи хорошу роботу і стабільний дохід. Це дозволило мені придбати простору квартиру, яка стала для мене справжнім домом. Коли я вирішила купувати житло, спочатку думала про однокімнатну квартиру, але зрозуміла, що в майбутньому планую створити сім’ю, тому вирішила обрати більш просторий варіант. Ідею мені підкинула моя начальниця, яка порадила купити квартиру знайомих, що переїжджали за кордон. Вона виявилася дуже затишною з великими кімнатами, просторим балконом і утепленою лоджією.
Часто, коли поверталася додому з роботи, зустрічала біля під’їзду маленьку дівчинку з блакитними очима. Якось ми познайомилися, і я дізналася, що її звати Олена. Я помітила, що вона завжди бідно одягнена і, здається, постійно голодна. Я часто ділилася з нею їжею і почала цікавитися її життям. Олена розповіла, що колись мала щасливу сім’ю, але після смерті матері її батько одружився вдруге, привів у дім іншу жінку, яка більше дбала про своїх дітей, а не про Олену. Вона отримувала лише те, що залишалося від прийомного брата і сестри.
Мені було дуже шкода дівчинку, і я намагалася її підтримувати, як могла. Тим часом, я познайомилася з Олексієм, власником мережі пекарень. Він був з багатодітної родини, і коли я зустріла його сім’ю, ми одразу знайшли спільну мову. На роботі у мене був напружений період, тож деякий час я не бачилася з Оленою. Але одного дня, повертаючись додому раніше, я зустріла її біля під’їзду. На вулиці було холодно, а на ній була легка, порвана куртка, і вона хворобливо кашляла. Вона попросилася до мене в гості і навіть запитала, чи може переночувати. Я не змогла їй відмовити: відразу зігріла її, нагодувала і поклала спати.
Тієї ночі я зателефонувала Олексію і розповіла йому про все. Він і його мама приїхали до мене, і Олексій несподівано запропонував мені одружитися. Я погодилася, і ми розписалися без пишного весілля. Одразу ж почали оформляти документи на удочеріння Олени. З’ясувалося, що її батька вже теж не стало, і вона залишилася сиротою. Через кілька місяців Олена стала нашою офіційною донькою, і вона була дуже щаслива знайти люблячу родину.
Рік потому у нас народився син Олег. Спочатку Олена боялася, що з появою рідної дитини наше ставлення до неї зміниться, але ми продовжували любити її так само сильно, і вона заспокоїлася, почавши допомагати з братом. Наша сім’я стала міцною та щасливою, а Олена, хоч і знає, що вона прийомна, ніколи себе такою не вважала. Ми не обговорюємо це, бо вона не хоче.
Минуло багато років, і Олена виросла, вийшла заміж. Хоча вона тепер живе окремо з чоловіком, вони регулярно нас відвідують. Для мене вона залишається тією маленькою дівчинкою, яку я колись полюбила, і я знаю, що вона теж мене любить, навіть якщо рідко про це говорить.