Мене звати Наталя, і мені 65 років. Я досі пам’ятаю той літній день, який змінив моє життя назавжди. Після смерті мого чоловіка і того, як моя дочка закінчила школу, вступила до інституту і переїхала в інше місто, я залишилася сама. Життя стало тихим і трохи самотнім.
Того дня був вихідний, і я вирішила прогулятися до магазину за хлібом. Проходячи через парк, я помітила дивний згорток під деревом. Спочатку я не звернула на нього уваги, але, наблизившись, помітила, що згорток ворушиться. Серце закалатало, і я підійшла ближче. На моє здивування, там лежала маленька дівчинка. Я не могла повірити в те, що бачу. Одразу викликала поліцію.
Виявилося, що батьки дівчинки були алкоголіками і їм зовсім не була потрібна дитина. У них вже було троє дітей, і тому мати вирішила викинути дівчинку. Якби я не знайшла її, вона могла б загинути. Поліція не повернула дитину батькам, і дівчинку відправили до дитячого будинку.
Після цього випадку я не могла спати спокійно. Думки про дівчинку не покидали мене. Я вирішила вдочерити її. Багато хто намагався мене відмовити, зокрема і моя дочка, яка питала: «Навіщо тобі це? Тобі вже 53 роки!». Але я не змінила свого рішення.
Я пояснила дочці: «Ти ще не вийшла заміж, у мене немає онуків, і мені самотньо. Ти живеш далеко, тому дозволь мені завести прийомну дитину». Незабаром дівчинка, яку назвали Вірочкою, оселилася в моєму домі. Спочатку було важко: я вже немолода, і ніхто мені не допомагав, але з часом я впоралася.
Щоб бути поруч із Вірою, я звільнилася з роботи і почала здавати квартиру, яку успадкувала від своєї бездітної тітки. Ми жили на ці гроші. Згодом і моя дочка прийняла Віру, почала нам допомагати. Минуло дванадцять років, і Віра виросла чудовою дівчиною — доброю, турботливою і ніжною. Вона завжди підтримує мене і слухається.
Я ніколи не шкодувала про своє рішення. Якщо колись мене не стане, я спокійна за Віру: моя старша дочка, яка так і не вийшла заміж і не має своїх дітей, забере її до себе. Тепер у мене є не тільки дочка, а й ще одна любляча душа поруч.