Петро виріс у великій родині, де батько, який любив проводити час поза домом, постійно змінював роботи, а мати намагалася з усіх сил заробити гроші, аби прогодувати трьох дітей. Петро, будучи старшим, завжди допомагав матері та доглядав за молодшими сестрами. Вони всі разом працювали по господарству, щоб якось вижити. Коли батько пішов із життя, Петро бачив, як часто мама плакала від безвиході.
У дитинстві Петро з друзями часто ходив у кінець села, де стояв старий будинок, в якому давно ніхто не жив. Там вони сиділи на дошках і їли насіння, розповідаючи історії. Петро не мав грошей на насіння, бо його мама заощаджувала на всьому. Проте Оленка, його подруга з дитинства, потай підсипала йому насіння в долоню, і вони разом насолоджувалися простими радощами.
Згодом Петро почав приходити на ділянку Оленки, щоб допомагати їй по господарству. Поки її батьки були на роботі, він полив грядки, і вони разом сміялися та розмовляли. Оленка завжди пригощала його солодким чаєм і цукерками, чого в будинку Петра майже не було. Він був вдячний за цю щедрість.
У школі Петру навчання давалося нелегко, але він був найкращим у спорті, тому після школи вступив до спортивного училища. Оленка ж вступила до медичного. Згодом вона вийшла заміж, але її життя склалося непросто — чоловік пив і гуляв, а грошей у сім’ї завжди бракувало.
Коли Петро дізнався про труднощі, він не міг залишитися осторонь. Він почав привозити з міста продукти — м’ясо, крупи, насіння — і просив свою маму передати їх Оленці. Вона плакала від вдячності. Згодом Оленка подала на розлучення, сподіваючись на краще життя.
Петро часто приїжджав у село, привозив подарунки для сина Олени. Всі сусіди почали пліткувати, що між ними є почуття. І ось одного дня Петро взяв великий букет квітів і вирушив до Оленки — тієї, хто завжди підтримував його в дитинстві і кому він тепер хотів допомогти і захистити.