Костянтин дивився навколо, оглядаючи простору квартиру з відмінним ремонтом та новими меблями. Ціна була високою, але він вирішив, що це варте того. Приїхавши до Москви на початку 90-х, Костя був діловим і амбітним хлопцем. Він працював де тільки міг: продавцем, офіціантом, водієм таксі. Потім одружився з дівчиною на ім’я Катя. Тоді я й познайомився з ним. Він прийшов до нашої компанії пропонувати свою продукцію, запросив мене до ресторану. Прийшов із Олею, своєю новою дружиною. Костя просив мене написати статтю про нього.
— Напевно, спочатку варто чогось досягти, — сказала його дружина Оля.
— Навіщо ти втручаєшся в нашу розмову? Хто ти така? Сиди та мовчи, — різко відповів Костя.
Тоді я вирішив піти, заплативши за себе. Відтоді я не бачив Костю цілих 25 років. Але Москва — місто дивовижне, і час від часу людей об’єднує. Одного разу я випадково побачив Костю на вулиці. Він був у старенькій “Тойоті”. Можна було б просто пройти повз, але я, як письменник, зацікавився, що сталося з його життям.
Виявилося, що Костя нічого значущого не досяг. Він одружувався вдруге, а через вісім років знову розлучився. Тепер шукав однокімнатну квартиру. Я порадив йому хорошого ріелтора, і Костя був уже готовий зробити аванс, коли в ванній кімнаті помітив маленьке фото.
— Хто господиня цієї квартири? — запитав він у ріелтора.
— Ольга Дмитрівна, — сухо відповів той.
— Мені потрібно з нею зустрітися! — наполіг Костя.
— Вона зайнята людина, — відповів ріелтор.
— Я її колишній чоловік.
Двері відчинила молода хатня робітниця й провела Костю до особистого кабінету Ольги. Квартира виявилася величезною, передпокій був більшим за його власний будинок. Ольга змінилася, набрала ваги, але це їй навіть личило.
— Привіт, Костю. Що трапилося?
— Просто захотів тебе побачити. Заміжня?
— Так, — відповіла Ольга, — але у мого чоловіка зовсім інший бізнес. Син навчається в Лондоні. Слухай, як ти дізнався, що це моя квартира?
— По картинці. Я подарував її тобі.
— Не пам’ятаю… Давно хотіла позбутися цієї квартири, ми з чоловіком тут якийсь час жили, але ріелтори сказали, що краще залишити її.
— Тобі потрібні гроші? — запитала вона.
— Ні, — відповів Костя, — я просто хочу винайняти цю квартиру.
— Без різниці. Є ще питання? Чи просто сидітимеш і мовчатимеш? — холодно сказала Ольга.
Костя зрозумів, що їхні шляхи давно розійшлися, і він був лише спогадом із минулого, який вже давно втратив своє значення в її житті.