Ми з Богданом прожили у шлюбі 12 років, але тепер він вирішив розлучитися зі мною лише через те, що я відмовилася його прописати в своїй квартирі.
Ми живемо в квартирі, яку я придбала ще до нашого одруження. На той момент мені було 27 років, а Богдану — 30. У мене вже було власне житло, оскільки я з ранніх років багато працювала, щоб це здійснити.
Я почала збирати на квартиру з 20 років. Спершу поїхала на сезонні роботи за кордон — спочатку до Польщі на збір полуниці, потім до Німеччини на завод, а згодом чотири роки доглядала за літньою жінкою в Італії. Усі зароблені гроші я відкладала, і завдяки цьому змогла купити двокімнатну квартиру в новобудові та зробити там якісний ремонт. Також у мене залишилися заощадження.
На той час Богдан не мав власного житла, хоча йому вже було 30 років. Але це мене не турбувало, адже в нас було де жити після весілля. Тож він переїхав до мене.
Я працюю бухгалтером у будівельній компанії, чоловік — машиністом на залізниці. За час нашого шлюбу у нас народилася донька Катя, якій цього року виповнюється 10 років. Ми жили звичайним сімейним життям, і Богдана не хвилювало, що він не прописаний у квартирі. Але минулого місяця це раптом стало для нього надзвичайно важливим питанням.
— У нормальних сім’ях усі прописані разом, лише у нас не так, — постійно повторював Богдан. — Ти з донькою прописані, а я — як чужий.
— Чому це тебе так турбує? Раніше ж усе було нормально. Що сталося? — питала я.
— Просто так не повинно бути! — відповідав він, не пояснюючи справжньої причини.
Я не хочу його прописувати, адже сама заробила на цю квартиру. Чому він не зробив те ж саме, щоб мати власне житло? Це ж чоловік має забезпечувати сім’ю житлом, а не жінка.
Моя позиція сильно зачепила Богдана. Він зібрав свої речі і поїхав до брата в сусіднє місто. Його брат Олег повністю підтримує Богдана в цьому питанні, вважаючи, що прописати чоловіка було б правильним рішенням.
Чоловік сказав, що якщо я його не пропишу, то він зі мною розлучиться. Але я не збираюся змінювати свою думку. Нехай подивиться, де він житиме далі. Якщо для нього квартира важливіша за сім’ю, то я його не тримаю. Ми з донькою впораємося самі.
А як би ви вчинили на моєму місці?