Зараз я є успішною заміжньою жінкою і виховую двох дітей, але спогади про дитинство викликають у мене смуток. Моя мама вийшла заміж за батька через те, що була вагітна мною. Через кілька років вона народила ще одну доньку — Таню, яка, на відміну від мене, стала бажаною і довгоочікуваною дитиною. Батьки дарували їй всю свою увагу і любов, в той час як я відчувала себе самотньою і непотрібною. Чим більше я дорослішала, тим ясніше розуміла, що батьки люблять Таню, а на мене їм просто байдуже. Весь вільний час вони проводили з сестрою, водили її на різні гуртки, допомагали з уроками…
Навіть коли я виросла, усі родичі захоплювалися лише Танею — вона була гарною дівчиною, закінчила школу з золотими медалями і поступила до престижного університету. Батьки купували їй стильний одяг, а мені давали гроші лише в тому випадку, якщо не витрачали все на Таню.
У двадцять років я вирішила залишити батьківський дім, адже така несправедливість лише дратувала мене. Я орендувала квартиру і пішла працювати. Мама дзвонила мені раз на тиждень, щоб дізнатися, як справи, і розповідала про успіхи своєї улюбленої дочки. Я зазвичай на цьому закінчувала розмову. Згодом я зустріла чоловіка, і ми одружилися. На той момент я вже майже не спілкувалася з батьками, і вони ображалися, що я не хочу слухати їхні постійні вихваляння Тані.
Минуло кілька років, я вже виховую двох синів. Бабуся привітала мене з народженням мого сина і запрошувала на день народження онуків, але родина так і не з’явилася. Зараз у нас із чоловіком все налагоджується, діти ходять у садочок, а ми разом займаємося власним бізнесом.
Ми купили простору квартиру, а стару здаємо в оренду. Обидва маємо свої автомобілі, подорожуємо за кордон, і коли мама дізналася про це, одразу ж з’явилася в моєму житті. Виявилося, батько захворів, і їм потрібні були гроші. Я звичайно стала допомагати з лікуванням. Таня так і не вийшла заміж — не знайшла гідного чоловіка. Коли я наступного разу приїхала в село, мама почала дорікати мені, що я недостатньо їм допомагаю. Я ж сказала, що Таня також їхня донька і вона повинна дбати про батьків нарівні зі мною. Мама тоді просто обурилася, і це мене дуже образило.
Я не розумію, чому повинна їх усіх підтримувати, ще й допомагати Тані, адже вона не може знайти хорошу роботу, а працювати за кілька тисяч не хоче. Я сама з двадцяти років забезпечую себе, батьки не дали мені ні житла, ні хорошої освіти — все доводиться заробляти самій. Усі ці роки їм було байдуже, де я, з ким я, і навіть онуків вони не бажали бачити. У мене накопичилося багато образ на родину, і я вважаю, що вони повинні вибачитися переді мною. Я більше не планую їх відвідувати, лікування батька беру на себе, самостійно купую ліки, оплачую процедури, а ось на свої забави нехай Таня сама заробляє. Я не впевнена, куди поділися ті гроші, які я раніше передавала, не вірю, що нова норкова шуба у сестри з’явилася за рахунок маминої зарплати. Чи варто головній героїні пробачити свою родину?