Цькування у школі — одна з найгостріших проблем сучасності. Діти часто проявляють жорстокість, особливо в підлітковому віці, якщо дорослі не звертають увагу на ситуацію, а вчителі закривають очі на чужий біль. Батьки також нерідко ігнорують ці проблеми, зайняті своїми справами, вважаючи, що дитячі конфлікти вирішаться самі собою. Але така байдужість може коштувати дитині психологічного здоров’я або навіть життя.
Ця історія про Наталю Цимбаленко, яка стала прикладом для багатьох. Коли її сина почали цькувати у школі, вона не залишилася осторонь і рішуче взяла ситуацію під контроль. Її син Петро перевівся до гімназії в середніх класах, і там його одразу обрали мішенню група хуліганів, які вважали себе “крутими”. Вони регулярно знущалися над іншими дітьми, і Петро став їхньою новою жертвою.
Щоб захистити сина, Наталя записала його на фехтування та рукопашний бій. Це допомогло: хулігани поступово втратили до нього інтерес, але знайшли нових жертв. Вони крали особисті речі, підкидали до рюкзаків пляшки з сечею, зривали з хлопців штани, фотографували їх і викладали ці фото в інтернет. Найкращого друга Петра, Мішу, змусили купити вейп, бо “круті хлопці” його курили.
Коли Петро та кілька інших дітей звернулися до класного керівника, вона відмовилася діяти. Її максимум — розмови про дружбу та пояснення батькам, що “стукачів не люблять”, а дітей треба вчити “загартовувати характер”. Тоді Наталя вирішила діяти сама.
Спершу вона зібрала батьків постраждалих дітей. Лише троє погодилися написати заяву. Після цього Наталя організувала зустріч із батьками хуліганів, але ті категорично заперечували провину своїх дітей. Деякі кричали, що нічого довести неможливо. Класний керівник, розуміючи, що Наталя не відступить, впала в істерику і намагалася скласти з себе обов’язки.
Наталя зібрала докази: листування дітей у соцмережах, скріншоти акаунтів, де продавалися вейпи, та фотожаби на її сина. Вона подала заяву до відповідних органів, не звертаючи уваги на зневагу з боку хуліганів та їхніх батьків, які вважали, що вона блефує.
Проте одного дня хуліганів відвідали представники служби у справах неповнолітніх. Це кардинально змінило ситуацію: батьки почали вибачатися, а діти різко стали “зразковими”. Вони зрозуміли, що за такі “жарти” може бути реальна відповідальність.
Наталя підкреслює, що не стала брати участь у балачках про те, як “митися, щоб стати друзями”, а діяла офіційно — через скарги та звернення. Це дало результат: цькування у класі припинилося. Вона каже: “Наскільки довго — подивимося, але ми довели, що проблему можна вирішити”.
Цькування у школах стає нормою через байдужість дорослих! Вчителі не бажають втручатися, батьки не помічають болю своїх дітей, а інші навіть не знають, що їхні діти — агресори. Але ця проблема має вирішення. Будьте уважні до своїх дітей, незалежно від того, чи є вони жертвами чи агресорами. У будь-якому разі це залишає слід на психіці та може мати серйозні наслідки.