Я завжди була дуже тихою і скромною дитиною — повною протилежністю моїй мамі. Вона народила мене у 17 років і одразу ж покинула на бабусю. Я виросла з почуттям, що нікому не потрібна. Мама поїхала до Італії, де завела роман із літнім італійцем. Іноді вона надсилала гроші, але ніколи навіть не телефонувала, щоб дізнатися, як я живу.
З часом я змирилася. Старанно навчалася, успішно закінчила школу і вступила до університету. Після отримання диплома відразу ж почала працювати. Саме на роботі я зустріла Максима. Він був старший за мене на дванадцять років і обіймав високу посаду. Усі ним захоплювалися, і я також не змогла втриматися — закохалася без пам’яті. Коли Максим запросив мене на побачення, я була на сьомому небі від щастя.
Через рік ми одружилися, і я завагітніла. Ми жили щасливо. Коли наш син підріс, я повернулася до роботи, і ми з Максимом почали мріяти про доньку. Але одного дня мені зателефонували з невідомого номера:
— Привіт, доню! Це я, твоя мама. Я повернулася.
Я не могла повірити. Мама незабаром прийшла до нас додому. Її зовнішній вигляд мене вразив: коротка спідниця, прозора кофта. Ось так бабуся з’явилася перед онуком. Від самого початку її поведінка з Максимом мені не сподобалася. Одного разу вона навіть сказала:
— Твій Максим мені більше підходить, ніж тобі!
Відтоді я майже перестала запрошувати її до нас. Проте мама купила квартиру неподалік. З’ясувалося, що італієць вигнав її через зради, і вона вирішила повернутися додому.
Одного разу після роботи я згадала, що мама просила купити їй скатертину, схожу на нашу. Магазин був неподалік, і я вирішила занести покупку одразу, заодно подивитися, як вона влаштувалася.
Двері її квартири були відчинені. Зайшовши всередину, я побачила кросівки Максима. Потім почула його голос. Зазирнувши до кімнати, я побачила їх разом у ліжку. Я ледве не знепритомніла, а тоді втекла. До того як Максим повернувся додому, я вже зібрала сина і поїхала до бабусі. Та довго ми там не залишалися — вирушили до Англії, де жила моя подруга, яка допомогла нам.
Минуло кілька років, перш ніж я змогла оговтатися від цієї зради. Одного дня я отримала листа від мами:
*”Доню, я знаю, що ти не зможеш мене пробачити. Але ти мусиш знати правду. У мене рак, і я не житиму довго. Максим покинув мене, щойно дізнався про мою хворобу. Але перед цим у нас народилася донька — твоя сестра. Я прошу тебе, стань для Аліси мамою. Їй лише два роки, вона ні в чому не винна. Виховуй її, як свою доньку. А я просто залишуся бабусею, яка помирає.”*
Прочитавши ці рядки, я гірко заплакала. Не знала, як реагувати. Тепер я в розпачі. Я вже купила квитки додому, але що робити далі? Чи зможу я забрати сестру, яку мама народила від мого колишнього? І як пробачити жінку, яка завдала стільки болю?