Ми вирішили навідати свекрів, а дорогою ще заїхати на годинку-дві до родичів чоловіка. Подзвонили заздалегідь, щоб не приїжджати несподіваними гостями.
— Заїжджайте, звісно! Будемо раді. До речі, прихопіть із собою телятини. Без кісток. На п’ять тисяч. У вас на ринку м’ясо гарне.
Перед виїздом ми заїхали на ринок, купили потрібне м’ясо, акуратно запакували в термопакети. Дорога мала тривати близько шести годин, температура була плюс десять, тож м’ясо мало доїхати свіжим.
Коли ми прибули, нас зустріли зі словами:
— Ой, а ми вас так рано не чекали! Нічого до столу ще не готове.
Ми трохи здивувалися, адже заздалегідь попередили, о котрій плануємо приїхати. Але не розгубилися:
— Не біда. Ми ось тортик до чаю прихопили.
— Тортик — це добре. Завтра у внучки іменини, ми від вашого імені їй його подаруємо. А м’ясо свіже? І чому так мало?
— Ви ж самі казали на п’ять тисяч. Ми на стільки й купили.
Гроші вони віддали з таким виглядом, наче розлучаються з останнім. Посиділи, випили чаю з бубликами та сухарями, поговорили й почали збиратися в дорогу. Попросили повернути термопакети.
— А вам навіщо?
— Рибу назад повеземо.
— А може, й нам рибки завезете?
— Ми ще не знаємо, коли повернемося. Можливо, вночі їхати будемо. І рибу ще треба зловити. Я подзвоню, — відповів чоловік.
— А картоплі захопіть. У твоїх вона дуже смачна.
Чоловік чемно відповів, хоча було видно, що ні дзвонити, ні запитувати він не збирався після такої “гостинності”. Але рідня є рідня, тому поводився ввічливо.
Виїхавши від родичів, ми одразу ж зупинилися в першому-ліпшому кафе й нормально поїли. Адже попереду була ще довга дорога.
— Напевно, тортик був дуже смачним, — задумливо сказав чоловік, який обожнює солодке.
— Повертаючись додому, купимо такий самий, — відповіла я.
На зворотному шляху ми привезли рибу, до родичів не заїжджали. Але все ж таки зупинилися в кондитерській і купили торт.