Анастасією захоплювалися всі хлопці в селі, але вона завжди залишалася байдужою до їхніх залицянь, вірячи, що її справжнє щастя чекає десь попереду. Коли ж Настя вперше привела до батьків свого обранця Гната, село вибухнуло здивуванням. Гнат не був красенем, та й родина його жила у бідності. Люди не розуміли, чому така вродлива дівчина обрала саме його.
Батьки Анастасії також зустріли її вибір із недовірою, вважаючи, що для доньки краще знайти забезпеченого й перспективного чоловіка. Але Настя була впевнена: їхнє щастя — у доброті й любові, які вони поділяли з Гнатом. Зрештою батьки змирилися, і на честь молодят влаштували гарне весілля.
Після одруження пара переїхала до міста. Гнат працював, а Настя вступила до університету. Їхнє життя було наповнене любов’ю та взаємною підтримкою. Незабаром у них народилася донька, а через кілька років — син. Гнат виявився турботливим і люблячим батьком, який завжди допомагав дружині та приділяв увагу дітям. Навіть мати Насті, яка спершу була скептичною, згодом почала хвалити зятя за його доброту й відданість.
Сільські жінки, які часто нарікали на своїх чоловіків, з часом почали захоплюватися тим, як Гнат ставився до Насті та дітей. Проте їхнє щасливе життя раптом перервала трагедія. П’яний водій збив Настю на пішохідному переході, і вона отримала серйозні травми. Її реабілітація тривала довго, але Гнат залишався поруч, дбав про дітей і щодня відвідував її, підтримуючи у важкі хвилини.
Саме його любов і турбота допомогли Насті відновитися. Вони разом пережили цей непростий період і змогли повернутися до щасливого життя. З роками їхнє кохання лише зміцнювалося. Навіть у старості Гнат продовжував називати Настю своїм найбільшим щастям, доводячи, що справжня любов не залежить ні від статків, ні від зовнішності.