«Ох ти, забула погодувати!» — сплеснула руками літня медсестра, — «В окремий бокс поклали, щоб не заразити всіх тих, від кого відмовилися, мій гріх!». Жінка взяла пляшку і неквапливо поплилася в кінець коридору. волонтер Ліза пішла за нею, Ліза була тут перший день і ще до ладу не орієнтувалася в лікарні. Вони увійшли до палати — і від побаченого у Лізи просто перехопило подих, а на очах виступили сльози. Піврічний малюк з «дома малюка» лежав тут зовсім один. Було і так видно, що дитині погано, температура, тяжке дихання. Проте малюк не плакав, а лише ледве зітхав.
Діти, від яких відмовилися батьки, взагалі швидко перестають плакати, на відміну від дітей, які лежать тут із мамами. Ті можуть влаштувати істерику на всю лікарню, знаючи, що мама швидко прибіжить і захистить від усього світу. Тут же, плач, не плач, до тебе ніхто не підійде. Он, навіть погодувати забули. Малюк жадібно хапав ротом соску — йому просто хотілося пити і вже давно видно. Ліза не могла зрозуміти, як можна було забути про безпорадну хвору дитину, яка до того ж повністю залежить від тебе? «Як так, як ви могли забути про нього?» — мимоволі вирвалося в дівчини.Медсестра кинула на неї невдоволений погляд:
«Мовчи вже тут! Буде вона мене вчити ще, без року тиждень, а туди ж! Встежиш тут за всіма. Та й не потрібен він нікому». З цього дня Ліза часто зазирала до малюка. Він незабаром пішов на поправку і навіть почав усміхатися. Після одужання дитину відвезли назад, проте Лізі вдалося з’ясувати, що малюк збирається усиновити сімейну пару. Кінець історії був щасливим. А Ліза після цього стала справжньою «лікарняною мамою» для одиноких дітей, що лежать тут. Дівчина переконалася, що часом лагідне ставлення та любов здатні творити дива – навіть якщо все здається безнадійним. Більше б таких добрих людей у лікарнях, як Ліза!