Щовечора, повертаючись з роботи, я готую чоловікові вечерю, сідаю за стіл і чекаю його. Він приходить, я запитую, як він провів день, він все розповідає. Наївшись, чоловік встає зі столу, відсуває стілець ногою, витирається кухонним рушником, йде, розвалюється перед телевізором і починає на всю гучність включати і перемикати всі канали, паралельно голосно коментуючи все, що бачить. Я в цей час все прибираю, мию посуд, готую напівфабрикати на наступний день і сідаю за стіл – придумувати собі нове заняття, аби не бачити і не чути чоловіка. Він мені огидний.
Я займаю себе так, щоб не зустрітися з ним в будинку до того, як він засне. Вже тоді я і сама йду спати, розташувавшись на своєму боці ліжка. Якщо мені не щастить і у чоловіка буває романтичний настрій, я просто відключаю свій мозок і намагаюся абстрагуватися від реальності. Але ж ще півроку тому я любила свого чоловіка… Того дня він повертався додому після тижневої відсутності. Я вирішила влаштувати йому сюрприз: куnила миленький букетик і поїхала на вокзал – зустрічати чоловіка.
Я вже уявляла, як я його обійму, ми поїдемо разом додому, і буде все так, як раніше, nроте так, як раніше вже ніколи не було… Я бігла на зустріч до чоловіка, але інша жінка мене обігнала і кинулася в його обійми, які були розкриті саме для неї. Мене вони, ясна річ не помітили, а чоловік в той день повернувся додому дуже пізно. З тих пір я живу, відключивши всі свої почуття і емоції. Подруга каже, що так і повин но бути, мовляв, всі чоловіки зрад жують. А я все терплю… навіщо я це роблю-заради дітей. Не знаю, чи зможу я так ще 3 роки прожити, але мені доведеться це зробити заради наших дітей, які ще навчаються в школі…