Микола вважав, що раз дружина сидить у декреті і ніде не працює, то він не повинен їй допомагати. Але… Якось, повернувшись із роботи, знайшов у раковині гору брудного посуду, а холодильник – порожнім. Олена, побачивши чоловіка, сказала: – Я не пам’ятаю, коли востаннє нормально спала. Я й сісти за день не можу. За дітьми треба доглянути, обіди-вечері готувати, а ти ніколи мені навіть не запропонував свою допомогу. Взяла сумку з речами та поїхала… Через три дні отримала від чоловіка повідомлення: «Кохана, вибач. Всі ці роки я був повним еrоїстом. Завжди думав тільки про себе. Але я не помічав, що ти теж втомлюєшся.
Домашні справи, виховання дітей… це все тяжка праця. І коли ти попросила мене про допомогу, то я дуже розлю тився і наговорив тобі багато зайвого. Вибач. Того вечора ти поїхала геть і залишила мене з малечею. Я взяв відпустку на роботі, щоб доглядати їх. Ніколи б не міг подумати, що батьківство – це дуже складно і часом буває дуже нелегко. Я не міг навіть спокійно випити ранкової кави чи поснідати, адже діти вимагали надто багато уваги. Їх не можна залишити навіть на кілька секунд без нагляду. А спільні прогулянки — це ще випробування.
Про сон я взагалі забув, не згадаю, коли міг заплющити очі хоча б на одну годину. Маля вночі часто прокидалося, я не міг його заспокоїти. Тоді я зрозумів, як тобі тяжко. Я не зміг протриматись і три дні, а ти живеш у такому ритмі вже майже 5 років. Адже ти поже ртвувала роботою, подругами, вільним часом, щоб народити та виховати наших діток. Я дуже вдячний за такий вчинок, ти мій герой! Я пишу тобі це повідомлення не для того, щоб поскаржитися. Просто хочу, щоб ти знала — я усвідомив свою помилку і щиро перепрошую.» Тепер Микола після роботи біжить додому, щоби допомагати дружині. А іноді бере на роботі відгул, щоб Олена змогла відпочити із подругами або навіть просто виспатися до обіду.