Що мій син, що його дружина-два упертюхи. Не хочуть і не вміють слухати опонента. Як упрутся — з місця не зрушиш, знай, твердять своє. Ну прямо два козлика на вузькому містку. Тільки ті почали буцатися і обидва полетіли у воду, а син з невісткою розлучилися. Як на мене, так і Бог з ними, розлучилися і розлучилися. Але ж до цього часу у них ріс синочок, Іванко. Чотири рочки. Невістка моя приїжджа. Квартира, в якій жили син з дружиною, успадкована від моєї мами. Ось і вийшло, що у сина і квартира, і робота. А у невістки ні того, ні іншого. Та ще адвокат зумів вивести невістку з себе під час судового процесу по розлученню і виставив ту істеричкою перед судом. Ось суддя і вирішила, що залишить дитину з батьком.
Хоча, на мою думку, як мати невістка була хорошою. Я намагалася з невісткою поговорити після суду, але вона не відповідала на мої дзвінки. А після суду відразу ж поїхала до батьків. Син, після суду привіз онука до мене. Вечорами і у вихідні, звичайно ж він з сином займався. Але решту часу онук на мені. а мені вже далеко за шістдесят. Мені за цим вертким хлопчиком бігати важко. Син, у своїй квартирі, затіяв ремонт і обіцяв, як тільки доробить, забрати хлопчика. Минув рік, ремонт закінчено, а син забрати онука не хоче.
У нього то одне, то інше. Невістка регулярно дзвонить мені, я їй даю поспілкуватися з сином по відеозв’язку. Нещодавно вона сказала, що вже працює, скоро купить житло, і подасть до суду, щоб повернути собі свого сина. Я сказала їй, що на суді виступлю свідком з її боку. І скажу там правду, що мій син зовсім не займається своїм сином. Тільки гроші мені на карту переводить. Звичайно, мій син зі мною посвариться. Але я знаю, що онукові буде набагато краще зі своєю матір’ю, ніж зі мною. Тому піду на такий крок, чого б мені це не коштувало.