Одного літнього спекотного дня йшов дощ. Дорогою додому я побачила маленьку дівчинку, яка сиділа під деревом і nлакала. -Дівчинко, ти заблукала? — Запитала я. А вона затулила руками обличчя і почала nлакати сильніше. -Давай підемо до мене, ти вся намокла. Я пригощу тебе цукерками, – дівчинка погодилася. Зігріла чаю і запитала: — А тобі солодке можна? — Вона кивнула. Я пригостила її зефіркою та мармеладом. — як тебе звати? — Глаша, — тихо відповіла вона. — Стародавнє ім’я у тебе. Неподалік нас живе одна жінка, її теж так звати. — Вона моя бабуся. Стала я розпитувати її, виявилося дівчинка з матір’ю та молодшим братиком приїхали в гості до бабусі. Глаша розповіла, що її ніхто не любить. Усі люблять братика, а їй не дають із ним пограти.
Я поставила на комп’ютері мультик, щоб вона дивилася, а сама пішла до рідних. Зайшла до них. Бабуся щось готувала, а моєму візиту здивувалася. А донька сиділа з телефоном у руках. Я запитала бабусю, чи знає вона, де її онука. — На подвір’ї грає, мабуть. — Але ж дощ іде. — А що? Вона щось наробила? -Просто сиділа та nлакала під деревом. Я забрала її до себе. Вона не захотіла йти додому. -Уперта зара за, покажу я їй, — сказала мама дівчинки і кинулася за нею. — Будьте ласкавішими. Може вона рев нує вас до братика? — Додала я. — Я сама вирішу, як ставитися до своєї дитини, не втручайтесь! — відповіла вона. — Наташа, — сказала бабуся своєї дочці, — я піду за Глашею. Дитина не помітила, як ми увійшли, тому що захоплено дивився мультики. Бабуся розповіла, що у Наталки у першому шлюбі не було дітей. Вони з чоловіком удо черили Глашу.
Чоловік дуже любив дівчинку, тільки часто їздив на відрядження і не мав часу сидіти з дитиною. А Наташа не дуже хотіла дітей і Глашу теж не полюбила. Незабаром вона розлу чилася з чоловіком і знайшла іншого. Вона заваrітніла, але не хотіла залишити дитину. Ліkарі їй попередили, що якщо вона піде на це, у неї більше дітей не буде, і вона змушена була наро дити. У неї з’явився син, і Глаша залишилася осторонь. Її батько має незабаром приїхати за нею. Гарні люди були мої свати, тільки Наташа з ними не зійшлася. — Ходімо, Глашенько, додому. Я тебе обра зити не дам. Глаша глянула на бабусю з недовірою в очах. — Глаша, все буде добре, — додала я, — приходь до мене в гості. Дівчинка погодилася і вони пішли. По моїх щоках котилися сльо зи. Я сподівалася, що скоро її забере батько, і вона житиме з людьми, які її любитимуть. Як складеться життя Глаші, мені залишалося лише гадати.