Здавалося, що після 40 у мене в житті все стане на свої місця, але після одного випадку я зрозуміла, що гірко nомилялася

Advertisements

Мені вже 44 роки і лише сьогодні я усвідомила, що марно прожила ці роки. Мені навіть соромно згадувати. Не було нічого яскравого в юності, університеті, а потім і на роботі. Навіть на побачення не ходила. Так не важко здогадатися, що й чоловіка не маю. Нерозумно, але я навіть щоденник стала вести. Переписуюсь сама з собою. Сьогодні 5 лютого нічого не сталося. Куnила в магазині молоко. І так описую кожен день, нудьга, жах просто. Зрозуміла я, що не ходила на побачення останні років 15. Про що я взагалі думала у свої молоді роки? Здається, ні про що я не думала, ну про майбутнє, тим більше. Усі подруги давно заміжні, що вихідні проводять із сім’єю.

А з подругами в кафе збираємося лише раз на місяць, все ж таки такі зайняті, то дитину треба в садок відвести, то до школи, то до університету… так я почала думати про дітей. Насправді мені дуже прикро. Я усвідомлюю, що тепер уже не стану мамою, а тим більше бабусею. Спочатку думала, може з дитячого будинку дитинку взяти, зовсім маленьку. Та ось тільки страх з’явився, я ж зовсім з дітьми поводитися не можу, і немає чоловіка-опори, який завжди допоможе. Та й дитину зроблю нещасною, я ж нудна, а незабаром і старою стану. Кому я така потрібна… Потім пішли думки про старість. Напевно, я буду якоюсь старою з поганим хараkтером.

Всі будуть мене ненавидіти, я буду найнеприємнішою в чергах до ліkарні чи пошти. В автобусі на всіх нарікатиму, всю молодь соромитимуся за те, які вони невиховані… а це не в молоді справа, а в тому, яка я нещасна і самотня. Я навіть кар’єру не побудувала, щоб хоч якось перед собою виправдатися. А чим тоді я була зайнята 40 років? Працювала я на низьких посадах. Грошей було мало, але мені вистачає. Я не скаржуся, та мені й витрачати нема на що… нові речі я не куnую. А навіщо це мені? Все одно нема перед ким здатися. Подарунки нікому не дарую, бо нікого й нема. У відпустку не їжджу, бо немає сенсу. Що мені на морі робити? А помитись я і у ванній можу. Так і мешкаю одна нещасна. Навіть собаку чи кішку завести не можу, бо в мене алерrія на шерсть. І що робити, я не знаю.

Advertisements