Одружившись, ми з чоловіком переїхали жити до його мами. Моя свекруха має великий будинок, в якому вона жила сама. Батька Богдана не ста ло, ще коли мій чоловік був маленьким. Коли Богдан навчався, мамі було дуже самотньо, хоч тепер буде трохи веселіше. Моя свекруха гарна жінка. Вона з повагою ставиться до наших інтересів, уподобань, не сується до нас зі своїми порадами, дає можливість побути вдвох. У свої шістдесят сім Ольга Володимирівна досить активна жінка. Хоч вона пенсіонерка, але вдома сидіти не хоче. Вже вісім років свекруха працює гувернанткою в одній багатій сім’ї. Там Ольгу Володимирівну люблять та поважають. За цей час господар будинку прикипів до неї всією душею. Він вважає Ольгу Володимирівну частиною своєї родини.
На всі свята свекруха отримує від них подарунки, у разі виникнення побутових питань усі враховують її думку. І навіть виховання дітей доручають їй. У цій сім’ї всі члени дотримуються етичних норм. Ольга Володимирівна часто називає їх “аристократами”. Каже, що з такими, як вони можна сміливо їхати на зустріч до королеви. Щоразу на вечерю свекруха сервірує стіл і розкладає все приладдя. Ользі Володимирівні довелося вивчити всі тонкощі, адже її звуть за стіл як повноцінного члена сім’ї.
Кілька днів вона вивчала, як користуватись вилками. І все б нормально, але вона настільки вникла в це, що і вдома почала привчати нас з чоловіком правильно їсти і користуватися усім столовим приладдям . Це просто нестерпно. Свекруха щоразу контролює нас, каже, чим потрібно їсти ту чи іншу страву. Останнім часом я намагаюся з нею не їсти. Мама смачно готує, тому стриматися не так і легко. Але краще спокійно поїсти потім, аніж слухати її зауваження. Поїм швиденько на кухні, а потім ще порцію несу чоловікові, бо він у мене теж не “блакитної крові”, і йому цей етикет уже в печінках сидить.