Моя донька Олена та її чоловік Володимир, які обоє працюють і виховують двох дітей, живуть у квартирі, взятій в іпотеку, за яку ми з чоловіком внесли початковий внесок і час від часу оплачуємо щомісячні платежі, особливо у зв’язку зі значними витратами, такими як свята чи шкільний сезон. Тим часом наш молодший син Арсеній, який починає своє доросле життя у 26 років, зіткнувся з труднощами у становленні своєї незалежності, поки жив з нами, чому частково перешкоджала його житлова ситуація. Несподіване отримання у спадок трикімнатної квартири від тітки мого чоловіка дало можливість надати Арсенію суттєву підтримку.
Незважаючи на те, що квартира стала для нас сюрпризом, враховуючи наші далекі стосунки з тіткою, ми вирішили, що вона має дістатись сину. Ми врахували, що у Олени та Володимира вже було своє житло, хай і за нашої підтримки. Дивно, але Володимир відреагував на наше рішення з обуренням, вимагаючи пояснити, чому ми не врахували потреби Олени та її родини у більшій площі чи можливості рівного поділу спадщини? Незважаючи на його протести і навіть пропозицію помінятися квартирами з Арсенієм, ми стояли на своєму, підкреслюючи свою самостійність у прийнятті рішень. Звичайно, ми нагадали йому про ту суттєву підтримку, яку ми вже надали їхній сім’ї і завдяки якій у них з’явився свій будинок. Уся ця неприємна ситуація виявила напруженість, але водночас підтвердила нашу готовність підтримувати обох дітей так, як ми вважаємо за потрібне.