Ніна свого чоловіка не любила. Коли дивилася на нього думала, «ось поїдуть діти, переодружаться, розлучуся з ним». Ну ось подивившись на Миколу, думаєш, а причин немає. Чоловік не пив, руку на неї не піднімав, напевно, один із його мінусів тільки те, що він курив, але Ніна теж звикла, навчила його курити на балконі. Тож у хаті й не смерділо. Та й на зраді вона його не ловила. Тільки ось Ніні, як і будь-якій жінці, хотілося кохання, а Микола до неї ставився просто, як до зручної жінки: його завжди нагодує, за ним прибере, діти в надійних руках, виховані, вдома прибрано та інше. Його все влаштовувало, адже життя вдалося, у нього така шикарна домогосподарка. Тільки Ніну це не влаштовувало, і вона представляла з ним свою самоту. Їй ставало сумно, думала вона, що краще на самоті, ніж так, з кимось нелюбимим під одним дахом. І вона вже представила все своє життя без Миколи:
як гулятиме з подружками, як вони театри відвідуватимуть, домашні посиденьки, а на балконі розведе квіти, як завжди мріяла. Вона завжди хотіла пекти пироги вдома, щоб пирогами пахло, а не тютюном, який запах якого просочився через балкон. Та й викине вона крісло Миколи, якого він так позбутися не може. Словом, розбіжностей у них було багато, побутових, звичайно ж. А Миколі завжди було куди піти. Після смерті його матері квартира йому у спадок перейшла, в іншому кінці міста, та й з цього будинку на роботу ближче. Тільки він давно на пенсії, але з роботи виходити ніяк не хоче каже, що без роботи не може. А ось Ніна не може бути з не люблячим чоловіком під одним дахом. Єдине, що заважало ухвалити рішення про розлучення – це діти. Чоловік їх любив, вони від батька. Проте діти виросли, переженилися, у різні міста виїхали.
Тільки син із ними залишався, який уже сам збирався до Москви, кар’єру будувати. І ось коли вона проводила сина, швиденько повернулася додому і поспіхом стала прибирати будинок. Побачила на підлозі футболку сина, нахилилася за нею і впала, а встати не могла, сил кричати на допомогу не було. Жінка дуже невиразно пам’ятає, як опинилася в лікарні. Так вона провалялася кілька днів, але поступово їй ставало краще, тільки говорити вона не могла, а руки та ноги не слухалися її, самостійність покинула її тіло. Микола став дружину годувати з ложечки, зачісували її, перевдягав. Він практично завжди був у лікарні і доглядав дружину. Увечері навіть іноді читав і книжки, до речі, найулюбленіші, а Ніна вражалася, звідки він знає її улюблені книги. Її виписали лише за місяць, а чоловік її вніс на руках квартиру.
У вітальні стояли квіти, будинок було прибрано і, коли Ніна подивилася вбік, то побачила, що крісла теж не було. Чоловік помітив, що Ніна подивилася в бік крісла і коротко пояснила, що викинув «Мішає ж». Коля пішов з роботи, доглядав дружину, до неї приходили подруги, він їх обслуговував, а потім йшов до кімнати, щоб дати жінкам можливість посекретничати. Все налагоджувалась, але якось Микола побачила дружину в той час, як вона плакала. Відразу почав ставити їй запитання, заспокоювати про те, що лікар обіцяв, що все буде добре, що вона відновиться, що найкраще тільки попереду, а потім сказала найважливіші слова: “Я любив тебе і любитиму тільки тебе все життя”. Ніна розплакалася ще дужче, їй було прикро, що в неї були такі думки щодо чоловіка, і вона усвідомила, що теж його дуже любить. Через кілька місяців Ніна і справді відновилася і відносини подружжя теж.