Ми із Сергієм були парою вже 6 років, але у нас не було дітей. Ми ніколи не були особливо стурбовані з цього приводу, оскільки вірили, що ми маємо час і що ми обидва в доброму здоров’ї. Сергій завжди виявляв глибоку повагу та турботу до своїх батьків. Спочатку його відданість мене не турбувала, але згодом вона стала надмірною. Поворотний момент настав кілька місяців тому, коли помер батько Сергія. Його мати висловила побоювання залишатись сама,
тому ми запропонували їй тимчасово переїхати до нас. Проте вона відмовилася. Не бажаючи залишати її одну, ми вирішили натомість переїхати до неї. Розташування її будинку було далеко від ідеального: дорога на роботу була тепер довгою, і я почувала себе не у своїй тарілці в її будинку. Найгірше те, що вона буквально слідувала за нами по п’ятах, супроводжуючи нас усюди. Відсутність можливості усамітнення, природно, напружило наші стосунки. Останньою краплею став день , коли нас запросили на весілля. Вранці я помітила, що свекруха вбирається, щоб приєднатися до нас.
Я була захоплена зненацька , тому що були запрошені тільки ми з Сергієм. Але найбільше мене приголомшила реакція мого чоловіка. Сергій висунув ультиматум: або його мати йде з нами, або ми обоє залишимося вдома. Засмучена, я вирішила піти сама. Після заходу я відправила Сергію повідомлення, змусивши його обирати між проживанням зі мною у нашій квартирі – або зі своєю матір’ю у її будинку. Він приїхав за кілька годин, трохи засмучений. Але я вірила, що ми зможемо все залагодити. Я завжди ставила свою сім’ю понад усе. Але чи не була я надто жорстокою цього разу?