Син повідомив мені таку новину, я мало не посивіла до кінця. Виявляється, що та юна дівчина 18 років, з якою він зустрічався, зараз бере мена. І одразу після цієї новини він вирішив її покинути. Сказав, що не хоче бути батьком, що не візьме таку відповідальність. Мені було так сором но за рішення моєї дитини, адже він покинув бідну дівчину, так ще й у такому нелегкому становищі. Я пам’ятаю, як він казав, мовляв, дівчина росла без батьків, лише з бабусею. Я розуміла, що маю знайти цю дівчину, мені хотілося їй доnомогти.
Але коли я заводила з сином розмову про дівчину, то він починав уникати теми, або замикався в кімнаті. Я стягла у нього телефон, доки син спить. Думала, що хоч так знайду якусь зачіпку. Але він спеціально все вилучив. Його друзі теж нічого не знали, або вдавали, що не в курсі про дівчину. Я вже зовсім зневірилася. Аж раптом побачила з вікна, що в нас на лавочці сидить одна худенька дівчина. Вона була дуже сумною, я її вперше побачила у нас у дворі. З надією в серці, я спустилася у двір і присіла поряд із нею. Все зійшлося, вона й була нареченою, що не відбулася, і майбутньою матір’ю мого онука.
Дівчина мені все розповіла, а я запевнила її, що буду завжди поруч і доnомагатиму. Ми обидві розnлакалися та обнялися. Наступного дня я познайомилася з її милою бабусею. Після nологів дівчина мені зізналася, що того дня, коли ми познайомилися, вона всерйоз задумалася про порятунок від дитини, бо не знала, що робити. Але мої слова змогли зберегти життя малюкові. Син же після народження онука одразу ж поїхав до іншого міста, там і залишився жити. Щомісяця він надсилає мені великі rроші, але я все віддаю на виховання онука. Я така рада, що стала бабусею, хоч хтось із нашої родини чинить правильно.