Ця історія відображає глибокий біль та самотність, які часто супроводжують людей у похилому віці. Після втрати дружини він залишився сам, і хоча продовжував працювати, робота була лише тимчасовою втіхою, яка не могла заповнити порожнечу в його житті. Одноманітні дні тяглися без кінця, не приносячи ані радості, ані сенсу. Відвідини дітей були рідкісними, і їх інтерес до батька обмежувався лише його майном.
Донька, яка не соромилася просити батька продати квартиру, розмовляла з ним грубо, а син навіть не хотів приїжджати без вигоди для себе. Їхня байдужість завдавала йому нестерпного болю. Йому було важко змиритися з тим, що люди, яких він любив і для яких жив, більше не потребують його, як людину.
Коли він зустрів брата колишньої дружини і дізнався, що вона знайшла нове щастя в Італії, це було для нього додатковим ударом. Усе, що він колись мав і що було важливим у його житті, виявилося втрачено. Навіть спроба знайти знайомі очі в натовпі людей не могла полегшити його біль.
Його смерть стала не лише фізичним завершенням життя, але й символом того, як самотність і байдужість можуть руйнувати людську душу.