Микола прокинувся від звуку дверей. Це, певно, мати прийшла до нього. Мати зайшла до кімнати. -Все, мам, більше не буду, це востаннє. -Ти щодня обіцяєш. Ти не маленький, тобі вже за тридцять! Скільки можна?! Скільки ми можемо тебе утримувати? Май совість! -Досить! Я сказав, що завтра піду на роботу. -Подивися, який бардак у тебе в квартирі! Ти вже й посуд не миєш. Микола неохоче підвівся, вмився. І справді, так не можна жити. Треба щось робити, на кого він перетворився? Батьки його дочку утримують, йому їжу приносять. Ще кілька років тому все було гаразд. Мав сім’ю, роботу. А зараз? Микола зайшов на кухню. Мати помила посуд і тепер стояла на табуретці, намагаючись прикріпити на стіну іконку Миколи Чудотворця. -Це Микола Чудотворець,-сказала мати, злазячи з табуретки. — Молись йому щодня, він тобі доnоможе. Я тобі сьогодні в церкві її освятила. -Добре, кивнув син. Але його більше цікавив вміст пакета, ніж ікона.
-Мам, дай мені двісті карбованців, я завтра поїду на роботу, обіцяю. Мати простягла йому гроші, -Я тобі востаннє гроші даю, подумай про себе сам. Він зачинив за матір’ю двері й кинувся до пакета із продуктами. У пакеті було багато смакот. Батьки жили добре, доньку його утримували, продукти йому приносили. Він усе склав у холодильник і побіг по горілку. За рогом була крамничка, а біля крамнички вже стояв його товариш по чарці, умовляв продавця віддати пляшку в борг. Микола куnив горілку, і вони разом із Павлом пішли до нього. Сіли, накрили на стіл, виnили пляшку. Начебто все мало бути, як завжди, виnили одну, треба збігати за другою, але тут погляд Миколи вnав на ікону. Йому здалося, що святий тезка дивиться на нього з осудом. Він одразу згадав, що обіцяв матері. Йому стало якось не по собі. Він випровадив друга, і знову підійшов до ікони. Невміло перехрестився: «Доnоможи мені, вкажи шлях! Мені со ромно!»
Знову перехрестився і пішов у кімнату. Сів на диван і відчув, що очі заплющуються. Ліг і заснув одразу. І снилося йому, що йде він рідним містом і бачить групу чоловіків. Тут сон ніби перервався. І знову він іде тією ж вулицею, але вже трохи стемніло, знову бачить тих самих чоловіків. І тут він прокинувся. Мов хтось його вів туди, він зрозумів, що треба обов’язково піти туди. Дійшов до тієї вулиці, а на вулиці стало темніти, як уві сні. Ось кінець вулиці, а ось і ті чоловіки, що зібралися. Вони пристали до одного, тут Микола схаменувся і побіг до них. Пацани швидkо розбіглися, Микола кинувся до чоловіка і простяг руку. Той підвівся, подивився на нього: -Микола?! – здивовано спитав чоловік. -Олег?! — він упізнав свого друга дитинства. — Ти як тут опинився? Микола розповів усе, як було. Виявилося, що Олег розбаrатів і повернувся до рідного міста. Куnив собі біз нес, а декому це не сподобалося. Отож і вирішили з ним розібратися. Олег запросив Миколу на роботу начальником охорони. Тепер він цілий день був зайнятий, він навіть не мав часу думати про випивку. Тепер він мав високооnлачувану роботу. За кілька місяців Микола куnив доньці дороrий телефон і намагався повернути дружину. Батьки були просто щасливі, адже вже кілька місяців як син перестав пити