Коли ми з Ванею лише познайомилися, йому вже тоді було тридцять сім, але він досі жив із мамою. Василина Ігорівна була незадоволена тим, що син знайшов собі дівчину. Спочатку вона старанно шукала в мені вади, щоб відмовити сина від стосунків зі мною, але так нічого й не знайшла. Зневірившись, все-таки дала згоду на наш шлюб. Але потім знаходила всякі нагоди, щоб одруження відкладати.
Одного разу відкладати більше стало неможливо, бо з’ясувалося, що я ваrітна. Ваня людина порядна, одразу мене заміж покликав. Свекруха від початку заявила, що допомагати нам не буде фінансово з весіллям, бо ми вже дорослі. Ресторан погодилася сплатити моя мама, а щоб покрити решту витрат, мені довелося взяти кредит. І ось залишився буквально тиждень до весілля, а Іван мені каже :
-Всі гроші, подаровані на весілля, покладемо на мій рахунок, мама наказала так зробити. Я здивувалася. -А до чого тут твоя мама? А як же кредит? Весілля ще не відбулося, а свекруха вже рахує наші гроші. Я не знаю, як переконати чоловіка в тому, що його мати до цих грошей не має стосунку і розпоряджатися ними теж не може. Мене ляkає те, що буде після весілля, якщо вже зараз Василина Ігорівна собі такі речі дозволяє і не соромиться.