Я не думала, що це може статися зі мною. Ми з чоловіком довго чекали на дитину. І ось я була в ліkарні, де мені сказали, що за 7,5 місяців у мене буде малюк. Я йшла додому натхненна, щаслива. Зайшла до хати, а мене ніхто не зустрів. На кухні сидів мій чоловік, його батько та мати. Вони щось обговорювали. — Коли ти вже з нею скінчиш? -говорив свекр моєму чоловікові. Я зайшла, вони ніби сиділи і злилися на щось, ну я вирішила розрядити обстановку: — Я ваrітна! Вітайте! -Ну, Юля. Ти ж могла спочатку мені сказати, а потім уже сказали б батькам, — ні в кого на обличчі я не помітила радості. Батьки чоловіка підвелися і пішли, попросили сина подумати, про що я тоді не зрозуміла. І ось я наро дила, чоловік приїхав із батьками забирати мене з полоrового будинkу. І перше, що сказав свекор:
— Тобі ж деkретні положені, добрі, напевно… Мені віддаватимеш. Мені було прикро, чути такі слова. Я тоді сіла у машину. Ці розмови про мої деkретні не вщухали, а чоловік мені сказав: — Та віддай ти йому, не вгамується ж. Ти ж бачиш. — Це гроші мої та моєї дитини. З якого дива, я взагалі йому повинна їх віддавати. Це почув свекр і каже. — Ти б не рипалася, ми вже давно наглядали нашому синові нову наречену. А деkретні віддай, я свою Жигулі лагодитиму, хоч щоб щось залишити твоєму синові. — Мене ваша машина не торкається. Бажаєте її робити, робіть за свій рахунок. Забудьте про мої деkретні. Більше я з ними не спілкуюсь. Я втомилася за весь цей час у своїй же квартирі терпіти до себе і до моєї дитини таке огидне ставлення. Я працювала не для того, щоб віддати свої чесно зароблені якомусь незрозумілому чоловікові! Який під час моєї ваrітності шукає моєму чоловікові нову наречену. Та й вони особливо до онука не тягнуться.