Чоловік мене залиաив, коли Іллі було 3 роки. А цей невдя чний мене навіть на весілля не запросив, я виростила, виховала, а він так з рідною матір’ю. Працювала через нього на двох роботах. Вранці у бухгалтерії, увечері на складі. Все робила, що б він нічого не потребував. Квартиру навіть купила у результаті. Він навчався у найкращому університеті нашого міста, я оnлачувала йому стажування за кордоном. А коли він повернувся, то захотів жити окремо. Я розміняла свою квартиру, щоб купити окрему. Він почав зустрічатися з Надією, не хотів спочатку мене з нею знайомити. Я ще тоді подумала, ну може стосунки не сер йозні, тому.
Не надавала я цьому значення, та й не наполягала. Все змінив той день. Повертаюсь я значить з роботи, а мені назустріч біжить моя сусідка. Я ще подумала, що з нею щось не так, вона зазвичай не вітається, а тут вона сама полізла до мене. Та ще з чим? З вітаннями! Я спочатку не зрозуміла, а потім вона як мені пояснила, бачила мого Іллю в ювелірному, і що він їй і розповів, що весілля у них скоро. Але весілля скромне, будуть тільки близькі, так наречена захотіла. Прийшла я додому і розnлакалася, виходить, я за всі роки так і не стала для рідного сина близькою людиною. Я заздалегідь знала про призначений день та місце проведення весілля.
Зібралася, зробила зачіску. І пішла. Мої почуття були настільки різними, я, звичайно, була рада за сина, що він одружується, але не розуміла, як же так можна було вчинити з рідною матір’ю. На весіллі було мало гостей. Я одразу попрямувала у бік столу молодих. Ви бачили б їхні обличчя, мені здається, у них все життя перед очима пробігло. -Вітаю! Щастя вам, діти мої. Вони не чекали абсолютно всього, після слів, я пішла до виходу, а Ілля побіг за мною. Я пішла. Пояснили вони наступного дня свій вчинок тим, що її батьки з іншого міста, тому, щоб не засму чувати нікого, не повідомили нікому про весілля. Я, звичайно, вибачила, але ком у горлі залишився.