Я дуже любила Віталія, думала, що без нього жити просто не зможу. Він був для мене всім – і другом, і хлопцем, і опорою, і підтримкою. Але як я була тоді дурна і не розуміла, що він не той, за кого себе видає. Якось увечері він прийшов додому в не тверезому вигляді. Я здивувалася, адже до цього Віталій не пив, хіба трохи. А тут він почав вирувати, говорити мені жа хливі речі, обзи вати мене, навіть руку намагався підняти. Я все в собі прощала йому, розуміючи, що зараз він у не адекватному стані, тому не треба на нього зл итися. Завтра він протверезіє і все буде гаразд. Але цього не сталося.
Бо Віталій вигнав мене з дому . Я сама не зрозуміла, як таке сталося. Адже він мене любить, навіщо так зі мною чинити. Він сказав, що я йому набридла, що він більше не хоче мене бачити. Сказав, що давно намагався мені про це сказати, але не знав, як. Тому довелося напитися для хоробрості. Мені було так боляче слухати ці слова. Наступного дня, коли він протверезів, нічого не змінилося. Він просто відправив мені на таксі валізу з моїми речами. Я тоді перебралася жити до батьків. Якби не вони, я просто не уявляю, щоб я робила.
Тому що я загубилася у цьому світі. Мені нічого не хотілося, я не думала про роботу, про спілкування, про себе та своє життя. Я просто виконувала якісь доручення як робот. Але поступово мої батьки та подруги повернули мене в нормальний спосіб життя. Я стала більше гуляти, навіть познайомилася з одним приємним хлопцем. Він став мене доглядати, без великого букета квітів додому не відпускає. І ось якось поверталася я зі побачення додому з великим букетом, і тут біля під’їзду побачила Віталія. Я вдала, що навіть не впізнала його і гордо пройшла повз, вся, що світилася від щастя і радості. Віталій на той момент зрозумів, кого він втратив назавжди.