Ми з чоловіком дуже хотіли дитину; ось я і завагітніла, і ми з нетерпінням чекали на поповнення. УЗД показало, що у нас буде хлопчик. За день до пологів мене відвезли до пологового будинку. Коли я народила, то відразу ж впізнала в очах свого хлопчика чоловікові очі. Такі ж блакитні та красиві. Дитину приносили кілька разів на день, тільки на годівлю. Потім медсестри забирали його. Але я точно запам’ятала, як виглядає саме моя дитина. У день виписки, коли мене чекали біля входу в пологовий будинок, мені принесли дитину. Я поглянула і зрозуміла, що це не мій хлопчик.
У мого малюка були блакитні очі, шкіра бліда. А тут темні очі, шкіра трохи смаглява. Я відразу влаштувала істерику, не розуміючи, куди поділи мого сина. На вигляд може здатися, що всі новонароджені діти однакові, але ні. Я точно розуміла, що це чужа дитина. Потім підбігли медсестри і стали вибачатися. Сказали, що випадково не ту дитину передали. Тому що ця нова дитина надійшла нещодавно, мати від неї відмовилася, і її тепер у будинок малюка мають відправити. Я вийшла до батьків і чоловікові вся розсіяна. Віддала дитину мамі, а сама покликала чоловіка відійти убік. Я розповіла йому про ситуацію.
І ми подумали, що то доля. Значить, нам треба забрати того кароокого хлопчика до нас. Ми повернулися до пологового будинку, сказали про це медсестрам. Нас спочатку почали відмовляти. Але я просто на хвилинку уявила, як мого сина помилково могли б у будинок малюка віддати — мені так страшно стало. І так само страшно за цього малюка було. Медсестри увійшли до нашого становища і вписали в картку, що я народила двох хлопчиків. Так ми з чоловіком вийшли з ще однією дитиною на руках. Усі родичі та батьки були здивовані – зате у мого сина тепер з’явився братик. Воно того варте.