Я єдина дитина в сім’ї. Коли вийшла заміж, ми переїхали жити до моїх батьків. Жили дружно, ніколи не лая лися. Кожен займався своєю справою, домашні турботи розподіляли між собою. Тобто хто, що встигав, робив. Ніколи з матір’ю не сварилися через дрібниці, якщо я вечерю готувала, вона посуд мила, якщо я прибирання робила, то вона дітьми займалася. Тобто, хто вільний, той і займався тією чи іншою справою. Нещодавно батьки вийшли на пенсію. Вони в повному сенсі цього слова вийшли на пенсію. Нічим не хочуть займатися: батько весь день у дворі грає з друзями в шахи,
а мати квіти посадила і весь день ними зайнята. Взагалі нічого вдома не робить, навіть посуд за весь день, що вони їли, не миє. Ввечері втомлена приходжу з роботи, а на кухні гора посуду, вечері немає, в холодильнику порожньо, вдома не прибрано. Приходжу і не знаю з якого кінця починати. Можна ж елементарні речі хоч робити, можуть же після себе хоча б посуд помити? Я з роботи приходжу, а вдома мене чекає друга зміна: мити, готувати, прибирати, прати і прасувати. Це при тому, що вдома двоє дорослих, здорових людей.
Я не можу зрозуміти, що з ними, але це вже мене дратує. Я ж теж людина, я ж теж втомлююся. Якби це робили свекор зі свекрухою, хоч не прикро було б. Я б подумала, що я їм чужа і їм все одно, що я втомлююся. Я спробувала поговорити з матір’ю, але вона каже, що своє вже відпрацювала. Кому треба, нехай той і робить. На цьому наша розмова закінчилася. Як можна весь день сидіти вдома і нічого не робити? От навіть не знаю, що мені робити? Спробувати з нею знову поговорити або просто переїхати? Переїдемо ми, а вони нехай живуть як хочуть.