Мені пощастило наро дитися у багатій родині. Мій батько володів фабрикою, а моя мати працювала головним бухгалтером. Як у єдиного сина, у мене було все, що мені було потрібне для щастя. Однак моє серце було віддано медицині, і одного разу я заявив своїм батькам, що хочу вступити до медичного університету. Спочатку вони були проти цього і навіть на деякий час перестали зі мною розмовляти. Але врешті-решт вони зрозуміли, що це був мій вибір і дозволили мені продовжити йти до своєї мети. Навчаючись в університеті, я познайомився зі скромною дівчиною на ім’я Світлана, яка не була схожа на інших дівчат у нашій групі. Незважаючи на бідність її сім’ї та лише одну сукню на цілий рік, її очі сяяли неповторним світлом.
Ми потоваришували, і я зрозумів, що закохався в неї. Після закінчення універу я зробив Світлані пропозицію, не порадившись із батьками, оскільки заздалегідь знав їхню реакцію. Вона нерішуче погодилася, але висловила стурбованість тим, що мої багаті батьки не захочуть бути родичами її великої, але бідної сім’ї. Я заспокоював її, як міг, але в глибині душі знав, що нам буде нелегко. Коли я привів Світлану познайомитися зі своїми батьками, вони холодно привітали її, а після того, як вона пішла, висловили своє несхвалення моїм вибором. Вони відмовилися відвідати її сім’ю, як це заведено традиційно. Мої батьки постійно намагалися переконати мене, що Світлана – не той тип дівчини, який мені потрібний. Вони подарували мені квартиру з умовою, що я ніколи не перепишу її на Світлану, та інші великі подарунки були вручені з такою самою умовою. Незважаючи на напруженість у стосунках із моїми батьками, ми зі Світланою почали жити разом. Ми лише розписалися в РА ГСі, оскільки за таких умов про весілля не могло бути й мови.
Однак після року такого життя я стомився. Я відчував, що мені потрібно вибирати між моєю сім’єю та дружиною, але я взагалі не хотів вибирати. Мої друзі навіть відпускали зневажливі коментарі на адресу Світлани, називаючи її «колгоспницею». Хоча Світлана походила з бідної родини, вона була чудовим професіоналом і мала блискуче майбутнє. Але мої батьки відмовлялися бачити в ній позитивні якості, і їм не подобався той факт, що вона була не з багатої сім’ї. Я не знав, що робити, та сподівався знайти компроміс. Зрештою, соціальний статус та гроші – не єдині важливі речі в житті. Щоб жити добре, вам насамперед потрібна любов і взаєморозуміння.