Наталя була дуже добрим лікарем, працювала в офтальмологічній лікарні та допомагала пацієнтам відновлювати зір. Одної неділі вона мала поїхати на весілля сестри в інше місто. — Я така рада бачити Злату. Востаннє ми бачилися дуже давно, — сказала собі Наталя, сідаючи в автобус. За дві години в дорозі автобус зламався, і Наталя почала переживати, що запізниться. Вона вирішила дійти до найближчої автобусної зупинки одна. Тут почався сильний дощ, і Наталя зрозуміла, що заблукала і сильно промокла. Вона не мала парасольки, а телефон встиг розрядитися до цього моменту. Отже, вона вирішила постукати у двері найближчого будинку. Двері відчинив високий чоловік.
— Вибачте, чи можна я скористаюся вашим телефоном? Мій телефон розрядився, і я, схоже, заблукала, — сказала Наталя. Чоловік запросив її усередину і дав телефон. Поки вона говорила, він заварив чай і запропонував перечекати дощ. — Дуже дякую, я ціную вашу доброту, — з вдячністю сказала Наталя. Вони довго розмовляли, доки не почули поклик дитини із сусідньої кімнати. — Олеже, хто там до нас прийшов? — спитала дівчинка. — Це просто гість, Вікторіє, йди спати, — відповів Олег. Наталя спитала, посміхаючись: — Ваша дочка? — Так, це моя дочка Вікторія. У неї проблеми із зором, і я намагаюся завжди бути поряд з нею, – сумно сказав Олег. — Ви показували її лікарю? — спитала Наталя.
— Так, лікар сказав, що треба робити оnерацію. Але в мене поки що немає грошей, щоб її сплатити, — сказав Олег. Наталя зрозуміла, що невипадково вона опинилась у цьому будинку. – Я працюю лікарем в офтальмологічній ліkарні у столиці. Чи можна подивитися медичну карту вашої дочки? Олег здивувався. — Так, звичайно, — сказав він і радісно побіг за карткою, як дитина. — Я зможу вам допомогти та зробити оnерацію за свій рахунок. Будь ласка, не відмовляйтеся, так я зможу вам віддячити за вашу гостинність — раптом сказала Наталя. Після того, що сталося, Наталя зрозуміла, що випадковостей не буває. Вона прооперувала Вікторію, і дитина знову почала добре бачити. — Дуже дякую, лікарю, — сказав Олег, обіймаючи Наталю. — Завжди рада була допомогти, — з усмішкою сказала Наталя.