Вона була новим співробітником дитсадка, пройшло не більше тижня, тож вона ще до ладу не освоїлася. Як не нова зміна — так одразу сюрпризи. Діти самі приносили їй посуд, так що питання зі збирання столового приладдя відпало саме по собі. Все, що їй залишалося, так це тільки скласти все у візок і відвезти для проведення санітарних робіт. Так тривало приблизно тиждень, але раптом щось змінилося. Діти раптом стали відсувати тарілки в бік від себе … Тоді діти вже доїдали друге і потихеньку почали відсувати тарілки з недоторканими котлетами. Раптом повернулася вихователька, але вже не з порожніми руками, а з великого розміру баночкою.
І почала збирати те, що залишили по обіді діти. Няня зробила здивований вираз обличчя, але її напарниця, вже бувала нянечка Наталя, раптом підморгнула: -У неї вдома дуже голодний чоловік, а ще є вибагливих апетитів кіт, який дуже облюбував рибу і котлети з садка. -Але як же, — здивувалася, нова. -Але ти не хвилюйся, так вона не щодня приходитиме, заспокоїла її Наталія. А вихователька тим часом обійшла всі столи й підійшла до них із явним наміром подивитися в посудомийному візку — а не спливає від нього щось із можливих припасів.
Відкинувши зверху пару тарілок, вона побачила трохи пом’яту курячу відбивну, і раптом вигукнула: -Ті, рум’яні, можна і в магазині загнати, ці нехай мій чоловік, щоб він подавився, їсть, рідний. На те всі присутні натягнуто посміхнулися. Так тривало приблизно з місяць. Якось, повертаючись із робочої зміни, співробітники дитячого садка стали очевидцями розклеєних по стовпах оголошень, які говорили: «Нагодую і зігрію безкоштовно.» Надруковані оголошення були на місцевому бухгалтерському принтері, з одним відомим дефектом — наприкінці листа він друкував ледь помітну межу. Усі одразу дізналися автора, який пропонував надати всю необхідну допомогу тим, хто потрапив у халепу.