Мені цікаво: хто взагалі вирішив, що жінки мають виконувати всю домашню роботу? Якось я поставила собі це питання і вирішила, що з мене вистачить: ми не печерні люди! Того дня я прийшла додому з поганим настроєм. У магазині, де я працюю, директор вирішив зробити переоблік перед новорічними святами. Ми витратили цілий день на підрахунок товарів та перевірку всіх дат. Отже, я повернулася додому, почуваючи себе дуже зму ченою. І тут – як за сигналом – мій чоловік почав розпитувати мене: -Ну і де ти була так довго? Я вже кілька годин удома, а на кухні нічого немає. Я зараз свідомість з голоду втрачу.
Я застигла у коридорі. Замість того, щоб спитати, як пройшов мій день, чи поцікавитися моїм настроєм, чи допомогти мені роздягтися, він почав питати, чим набити свій шлунок! Щоб потім спокійно розвалитися перед телевізором. Перш ніж він встиг відкрити рота для наступної претензії, я перейшла в атаку: -Ти – дорослий чоловік, і нічого не зміг приготувати для себе. Забув, як відчинити дверцята холодильника чи як увімкнути плиту? Я на роботі була понад десять годин.
У мене в голові плутанина з цифр та назв безглуздих та дешевих цукерок. З сьогоднішнього дня ти готуватимеш усе сам. Я теж працюю і втомлююсь так само сильно, як і ти, і іноді мені теж хочеться прилягти перед телевізором і подивитися улюблений фільм, замість того, щоб впасти на подушку і відразу заснути. Я не пам’ятаю, що ще я йому сказала, але того дня мій чоловік приготував найсмачнішу вечерю в моєму житті. Він більше ніколи не ставив мені цього питання. У нашій сім’ї з’явилося нове правило: готує той, хто першим повернувся додому.