Найбільше я чекаю свого шістнадцятиліття, щоб нарешті піти в паспортний стіл і змінити ненависне ім’я, яке подарувала мені мама. Усього нас троє в сім’ї, я наймолодша. У мене є два старші брати, тому на народження дівчинки батьки чекали з особливим бажанням і трепетом. Після УЗД, де їм повідомили цю щасливу новину, вони вирішили, що хочуть зробити моє народження особливим і ознаменувати його чимось. Тоді вони перебирали між собою сотню імен і зупинилися на Поліні, а Поля вони звали б мене коротко. Я впевнена, що в утробі мами я просто раділа, почувши це ім’я, але в останній день все змінилося.
За два дні до пологів мама придбала якийсь роман, який прочитала за ніч і вже з ранку, перед моїм народженням, повідомила, що назве мене Сюзанною (так звали головну героїню книги). Тато та бабуся з дідусями намагалися її відмовити, але вона нічого й чути не хотіла. Хіба підеш проти серйозно налаштованої вагітної жінки? Мене звуть Сюзанна Орестівна! Ну, хіба не абсурд? Погано мені з цим ім’ям довелося в дитсадку, де все ще не могли вимовити всіх букв і таке довге і малознайоме ім’я перекручувалося і скорочувалося, як тільки могло. Згодом, до мене прижилося коротке Сузу.
У дитячому садку я могла з цим миритися, а ось у підлітковому віці, коли все здається надто емоційним, я не могла стримувати сліз, коли один із однокласників придумав мені прізвисько, а інші її підхопили. З того часу я стала «вівцею Сюзі» (а коли всі побачили, як мене це засмучує, то додалася ще одна «плаксива овечка Сюзі»). Я довго намагалася вмовити батьків змінити ім’я, але вони про це чути не хочуть. Зазначають, що я це переросту і сміятимусь над такими своїми думками. Але що робити, поки мені хочеться не сміятися, а плакати? Після прочитаної історії дівчинки, я вирішила звернутися до всіх майбутніх батьків: при виборі імені дитині добре подумайте, як їй буде з нею жити і чи не буде вона потім страждати від вашого неправильного вибору.