Упродовж 15 років я вважала свій шлюб дуже щасливим. У нас із Борисом завжди були добрі стосунки, матеріального плану ми ніколи не потребували. Одного не вистачало нашому союзу – дітей. Протягом довгих років я ніяк не могла заваrітніти, коли після чергового курсу ліkування нарешті це сталося, моєму щастю не було меж. Чомусь я була впевнена, що малюк скріпить наш шлюб, але за фактом сталося протилежне. Я наро дила здорову дівчинку. Це збіглося зі складним періодом вже на роботі у чоловіка.
Він постійно пропадав, рідко бував удома і майже не приділяв нам з Анечкою уваги. А потім його почав дратувати дитячий крик. Коли Ані було всього п’ять місяців, чоловік сказав, що хоче розлу чення, пояснював усе дуже просто: «Життя з дитиною не моє». Це був удар нижче за пояс. Я не вірила своїм вухам, але гордість не дозволила опуститись до розмов, коли чоловік сам від нас відмовився. Я забрала дитину та поїхала до батьків у село.
Батьки були здивовані, що ми з Богданом розлу чилися через таку дурість. Пізніше від спільних знайомих мені стало відомо, що справжня причина полягала в тому, що в Богдана з’явилася kоханка. Я намагалася не думати про колишнього чоловіка і жити своїм життям, дбати про дитину. Але через два роки він раптово з’явився і почав вибачатися. Він стверджує, що все зрозумів і буде чудовим батьком, якщо я дам йому шанс. Я не знаю, що мені робити у цій ситуації.