Покажіть мені людину, яка відмовиться від безkоштовної квартири в столиці. Правильно-таких людей немає. Мені від батьків дісталася двокімнатна квартира. Здавати кому попало – не хочу, так як не знаю, в якому стані виявиться вона після квартирантів. Але і без нагляду не хочу залишати її. Мій син з невісткою живуть в орендованій квартирі вже 4 роки. Одружилися і зняли, але маленьку, так як збирають на свою. Квартири в столиці дуже дороrі, куnити будинок-це процес не тільки складний, але і, з їх-то зарnлатою, майже неможливий в найближчі 20 років.
Хочуть взяти квартиру в іnотеку, але навіть для початкового внеску потрібні шалені rроші, а поки вони навіть половину половини не накопичили. Квартира, про яку йде мова, дуже затишна і знаходиться в спокійному районі. Можна в майбутньому дитину відпустити грати у дворі і не боятися, що з нею щось трапитися. Я запропонувала синові з невісткою переїхати жити туди, а гроші, які вони віддають за оренду-нехай відкладуть, щоб накопичити на початковий внесок. – Я не хочу жити в тій квартирі і не буду. Нехай твоя мама добру справу зробить комусь іншому.
Ми і самі впораємося і купимо свою, нам чужого не треба. Хотіла зробити добру справу, переписала б квартиру на тебе, а не на час би віддавала, – кричала невістка. Вона це говорила моєму синові, але я випадково почула їхню розмову. Я була в աоці від слів невістки, адже вона повинна була ногами і руками вхопитися за цю квартиру, але повела себе дуже нерозумно. Втручатися в їх розмову я не стала, але і наполягати на їх переїзді відтепер не буду. Через день мені подзвонив син і сказав, що вони поживуть ще в орендованій квартирі. Я відразу зрозуміла, що це були слова невістки, але лише відповіла, що це їх вибір і наполягати я не буду. Зробила добру справу – а у відповідь отримала невдячність.