Нещодавно мій друг Іван розповів мені свою історію.
«В адміністрації я познайомився з привабливою дівчиною. Ми почали спілкуватися, і з часом наше спілкування переросло у щось більше. Протягом трьох місяців ми ходили на побачення, гуляли в парках, дивилися фільми в кіно. Потім вирішили, що час узаконити наші стосунки.
Вона була розлученою, а я теж мав досвід невдалого шлюбу, тому ми вирішили спробувати побудувати сім’ю. Як дорослі люди, ми сіли й обговорили всі деталі, пов’язані з весіллям і подальшим життям.
План був такий: я продаю дві кімнати у комунальній квартирі, вона продає свою кімнату, яка оцінюється у 17 тисяч доларів, і додає 100 тисяч гривень готівкою. Разом виходить чимала сума. На ці гроші ми планували купити квартиру, придбати автомобіль, зробити ремонт і купити меблі.
Ми залучили рієлторів для продажу нерухомості, почали шукати житло й авто. Але несподівано я захворів і потрапив до лікарні. Провів там майже півтора місяця. Моя наречена приходила до мене кілька разів, навіть її мати навідала.
Мати нареченої жила в двокімнатній квартирі разом із чоловіком, який мав проблеми з алкоголем. Одну з кімнат він здавав, а сам переїхав до своєї матері, яка жила неподалік. Якось цей чоловік разом зі своєю матір’ю запропонували нареченій “вигідну” угоду: вона доплачує їм невелику суму й отримує квартиру, а вони переїжджають разом у кімнату матері. Наречена погодилася.
Вона повідомила мені, що у нас тепер є квартира, і ми можемо продовжувати планувати ремонт, купівлю меблів і автомобіля. Я був спантеличений. Радіти чи сумніватися? У лікарні було вдосталь часу, щоб усе обдумати.
Коли мене направили на аналізи, я опинився неподалік квартири нареченої. Зайшов до неї. Квартира була в хаосі: ремонт, будівельники бігали з кімнати до кімнати, а мати сиділа в кутку. Ми перекинулися кількома фразами, і я швидко пішов.
Як тільки вийшов, мені зателефонувала наречена. Ми трохи поговорили, я поклав телефон у кишеню й пішов на зупинку. Уже в транспорті, діставши телефон, я випадково почув їхню розмову.
— Він боїться вкладати гроші в мою квартиру, — казала наречена.
— Ну і що, нехай думає, — відповіла її мати. — А ти не хвилюйся, це ж твоя квартира. Господар тут не він, а ти й я.
Я почув ще багато неприємного про себе. У той момент у мене все обірвалося. Як добре, що я випадково почув цю розмову. Завдяки цьому я вчасно відкрив очі й зміг уникнути серйозних помилок. Інакше не знаю, що б зі мною сталося — без квартири й без грошей».