Юра помітив гарну дівчину на весіллі свого знайомого. Вона стояла в кутку ресторану та повільно випивала. Йому захотілося підійти до неї та познайомитися.
— Огидне весілля, — раптом промовила дівчина.
— Чому ти так вважаєш? — здивувався Юра.
— Все зроблено по-колгоспному. Старі конкурси, ведучий уже нетверезий, і зараз почнуться банальні танці. Краще піду звідси.
— Постривай, куди ти одна в такий час? Давай я викличу тобі таксі, проведу додому, — запропонував Юра.
— До мого будинку? Та ні, у мене ж батьки сплять, — відповіла дівчина.
— А до чого тут батьки? — не зрозумів Юра.
— Ти що, маленький? Ясно ж, чому ти підійшов. Ми обидва трохи напідпитку, отже, ніч обіцяє продовження. Поїхали до тебе, — з посмішкою додала вона.
Її звали Таня. Вона попросила Юру купити їй тортика, бо на весіллі так і не дочекалася десерту. Вони приїхали додому до Юри, провели разом незабутню ніч і заснули.
Зранку Юра вийшов на кухню, а там Таня, у його сорочці, їла тортик.
— Дуже смачний, сідай, зараз чай наллю, — сказала вона.
Вони затишно сиділи на кухні, розмовляли про все на світі. Юра зрозумів, що давно не почувався так спокійно та добре з дівчиною. З Танею все навколо здавалося теплішим і яскравішим.
А потім Таня просто пішла, не залишивши ні свого номера, ні адреси. Юра почав шукати її скрізь, де міг. Запитував у друга, на весіллі якого познайомився з Танею, але той не знав, хто вона, адже вона була знайомою його дружини.
Одного разу Юра, пригнічений, йшов додому, коли побачив знайому постать. Він закричав:
— Таня!
Дівчина обернулася, і вони обнялися. Відтоді вони більше ніколи не розлучалися. А їхнє весілля було найцікавішим і особливим, зовсім не таким, як інші, і вже точно не “колгоспним”.