Дочка чоловіка виходить заміж. Молодята вирішили взяти всі витрати на себе, не хотіли турбувати батьків. Вони вже дорослі, можуть організувати своє свято самостійно. Немає в цьому нічого дивного. Я, м’яко кажучи, не дуже подобаюся своїй падчерці. Хоча з мого боку я їй нічого поганого не робила. Її батько розлучився з колишньою дружиною задовго до нашої зустрічі. Проте вона постійно натякає, що це я винна у розлученні. Коли я познайомилася з чоловіком, він уже давно жив один і мав офіційне розлучення. Та, як би я не намагалася, його дочка не хоче зі мною спілкуватися. Навіть на своє весілля вона запросила батька, але не запросила мене. Це мене зовсім не засмучує, адже, якщо чесно, це її проблеми. Я можу обійтися без її спілкування і без цього весілля. Проблема в тому, що мій чоловік не знає, як краще вчинити в цій ситуації.
Він не хоче йти без мене, бо вважає, що це неправильно з його боку. Але йти зі мною він не може, оскільки його дочка не бажає бачити мене на такому важливому для неї дні. В результаті він вирішив взагалі не йти на весілля, а просто привітати їх по телефону та переказати подарунок на картку. Але так не можна! Таке ставлення до своєї єдиної доньки може зіпсувати їх відносини на майбутнє. Як можна не поїхати на весілля дочки? І не побачити її у весільній сукні? Хоча мені здається, що дочка не надто хоче, щоб він там був. Запрошує його одного, знаючи, що він не піде без мене. Якби їй потрібен був батько, вона б запросила когось, аби він прийшов. Вся ця ситуація виглядає дивно. Чесно кажучи, я б хотіла, щоб він поїхав сам. Це інше місто, їхати 5-6 годин на машині, і, відповідно, йому доведеться десь залишитися на ніч. Ні, мені це зовсім не до вподоби. Я не така вже й ревнива, але відчуваю певний дискомфорт.
Я запропонувала чоловікові інший варіант. Ми можемо разом доїхати до ЗАГСу, де вони будуть розписуватися. Він піде на урочисту частину, а я почекаю його в машині. Мені так зовсім не буде соромно або образливо. Після церемонії він привітає молодят і вручить подарунок. Потім вони всі підуть до ресторану, а ми зможемо спокійно поїхати додому. Ну а що робити? У цей важливий момент він буде поруч із дочкою, побачить її в весільній сукні, сфотографується з нею і привітає. Це ж варто того, щоб їхати 6 годин туди і стільки ж назад? А навіщо мені їхати? Лише для того, щоб йому не було нудно і про всяк випадок, раптом щось трапиться в дорозі. Як вам такий варіант?