Нещодавно дочка зібрала нас усіх за святковим столом, щоб повідомити дві важливі новини. Живемо ми в одній квартирі вп’ятьох: я, мій чоловік, дочка, зять і онук. Квартира трикімнатна, але життя двома сім’ями під одним дахом виявилося справжнім випробуванням. Вони побралися тоді, коли дочка вже була на останніх місяцях вагітності. Весілля зробили нашвидкуруч, і одразу ж переїхали до нас.
Ми з чоловіком одразу сказали, що найкращим рішенням було б почати збирати гроші на перший внесок для іпотеки. Але, як виявилося, нас ніхто не слухав. Того дня, сидячи за столом, дочка виглядала дуже задоволеною і сяяла усмішкою. На мить я навіть подумала, що вони нарешті зрозуміли наші поради.
— Мамо, тату, — почала вона, — ми вагітні… І ще одна новина: ми купили машину! Правда, довелося взяти кредит.
Мене наче холодною водою облили. Я не знала, як реагувати — радіти чи плакати. Всі наші поради та настанови про заощадження на житло, щоб розширитися чи взяти іпотеку, виявилися марними. Вони взяли кредит на машину, хоча ніхто з них навіть не має водійських прав.
Виявилося, що вони вирішили купити автомобіль тільки тому, що якийсь знайомий на роботі сказав зятю, що без кредитної історії іпотеку не дадуть. Ми з чоловіком були просто в люті. Зять постійно приймає дурні рішення і тягне за собою дочку. Вони ще й образилися, що ми не раділи їхньому рішенню. Ми ж живемо у тісній квартирі, і замість того, щоб розширитися або подумати про нове житло, вони роблять безглузді речі. Ще й чекають на другу дитину.
Чоловік не витримав і зранку поговорив із зятем, після чого виставив його з дому. Він прямо сказав, що за п’ять років зять не досяг нічого в житті і, ймовірно, ніколи не досягне.