Одного весняного ранку я вирішила прогулятися містом. Сонце ласкаво світило, теплі промені зігрівали, і повертатися додому зовсім не хотілося. Після довгої й холодної зими, коли навіть виходити на вулицю не було бажання, тепер навпаки — хотілося більше часу провести на свіжому повітрі. Насолодившись прогулянкою, я рушила додому тією ж дорогою, якою прийшла. І тут, поглянувши під ноги, помітила гаманець. Я зупинилася, озирнулася, але ніхто не звертав на мене уваги. Піднявши знахідку й оглянувшись знову, я побачила, що люди навколо зайняті своїми справами, не дивляться в мій бік.
Поблизу знаходився банк, і я вирішила зайти туди, щоб передати гаманець. Підійшла до оператора й показала свою знахідку. Молодий хлопець лише розвів руками — вперше потрапив у таку ситуацію й не знав, що робити. Ми разом відкрили гаманець: усередині було кілька банківських карток і близько тисячі доларів. До нас підійшла керівниця відділу й запропонувала спробувати знайти власника за номером картки. Я залишила свій номер телефону на випадок, якщо господар гаманця знайдеться.
Ввечері мені зателефонували з банку й попросили прийти — знайшлася власниця, яка хотіла подякувати особисто. Я швидко зібралася й вирушила туди. Біля входу стояла жінка середнього віку, яка з тривогою вдивлялася в обличчя кожного, хто заходив. Я підійшла ближче, зупинилася й глянула на неї. Вона запитала: “Це ви знайшли гаманець?” Я підтвердила, що так. Жінка, стримуючи сльози, почала дякувати й запропонувала мені гроші, але я її зупинила, сказавши, що мені вистачить щирого “дякую”.
Коли вона трохи заспокоїлася, розповіла, що на цю картку збирали кошти для лікування тяжко хворої доньки. Зібраних грошей вистачило б на лікування за кордоном. Сьогодні вона обміняла трохи валюти, щоб мати готівку на різні випадки. Разом із працівниками банку ми також перерахували на картку жінки, хто скільки зміг. Нехай донечка швидше одужує!