Моя племінниця Марія вийшла заміж і разом із чоловіком Андрієм переїхала жити в сусіднє місто до його батьків. Спочатку все було добре: Андрій був чудовою людиною, а його батьки на перший погляд здавалися привітними та розумними. Марія тільки-но закінчила університет, і вони з Андрієм, майже ровесники, будували своє спільне життя.
Спершу молодята жили разом із батьками Андрія, але згодом, коли він знайшов гарну роботу, пара орендувала власну квартиру. Через рік у них народився син, якого назвали на честь дідуся, батька Андрія. Марія залишилася вдома з дитиною, адже Андрій добре заробляв, і не було необхідності, щоб вона працювала.
Якось увечері у Марії піднялася висока температура. Спершу вони подумали, що це звичайна застуда, і почали лікуватися вдома, купивши ліки. Однак стан не покращувався, температура не спадала. Тоді Андрій вирішив викликати швидку. Лікар наполіг, щоб Марію госпіталізували для повного обстеження.
Андрій залишився вдома з малюком. Його відпустили з роботи лише на один день, і він розумів, що не може залишатися вдома довго. Розраховуючи, що дружину швидко вилікують і відпустять додому, він не надто хвилювався. Однак лікар категорично відмовився виписувати Марію, доки не проведуть усі необхідні процедури.
Це була перша ситуація, коли Андрій не міг обійтися без допомоги. Він зателефонував своїй матері, попросивши доглянути онука, поки Марія перебуває в лікарні. Але його прохання натрапило на холодну відмову. Мати пояснила, що у неї вже є плани, і вона не збирається їх змінювати. Для Андрія це не стало несподіванкою, адже його батьки не вперше виявляли байдужість до нього та його сім’ї. Вони ніколи не цікавилися онуком і не брали участі в їхньому житті. Вибачившись, Андрій завершив розмову.
Залишився один варіант. Він швидко зібрав речі для малюка і вирушив до тещі в сусіднє місто. Всю ніч Андрій провів за кермом і лише рано-вранці дістався її дому. Теща, як завжди, прийняла їх із теплотою. Андрій був спокійний, адже знав, що син у надійних руках. Після короткого відпочинку він повернувся додому, адже мусив встигнути на роботу. Перед від’їздом теща обійняла його і попросила бути обережним, адже він усю ніч не спав.
Дорогою назад Андрій не міг перестати думати: «Чому мої батьки так до мене ставляться? Чому мені легше звернутися до тещі, ніж до рідної матері? У мене є син, і я ніколи не дозволю собі бути таким байдужим до нього. Я завжди буду поруч і підтримуватиму його в усьому».
Того дня Андрій ухвалив тверде рішення: більше ніколи не звертатися по допомогу до своїх батьків, щоб не сталося. Їхня байдужість залишила глибоку рану, яку він не міг забути.