Ми з Олегом одружилися з великого кохання. Під час наших стосунків він так ніжно й турботливо ставився до мене, що я була впевнена: з цією людиною я буду найщасливішою дружиною. Мені здавалося, що ніщо не здатне зруйнувати наше кохання.
Після весілля ми почали жити окремо, в орендованій квартирі. Мої батьки та мама Олега залишилися у селі. У нашій сім’ї все було чудово, панувала гармонія. Згодом у нас народився син Михайлик. Ми були щасливі й задоволені життям. Але все змінилося, коли мама Олега серйозно захворіла.
Одного разу він прийшов і сказав:
— Аню, мама стала лежачою, за нею доглядає сусідка. Ми маємо забрати її до себе. Вона ж моя рідна мама.
Я була категорично проти. У мене на руках маленька дитина, і я не могла собі уявити, як доглядатиму за лежачою хворою. У мене не було ані сил, ані бажання, ані терпіння. До того ж від таких людей зазвичай неприємно пахне, і я не хотіла терпіти це у своєму домі. Тому я прямо сказала:
— У тебе є старша сестра. Хай вона приїжджає і доглядає за мамою. Хіба їй не набридло гуляти у Франції?
Олег заперечив:
— Ань, вона не може. У неї там робота…
— А у нас тут що? У нас дитина, і теж купа справ! — відповіла я.
Олег на якийсь час замовк, а потім сказав:
— Якщо так, то я сам поїду до мами.
Цей варіант мене також не влаштовував. Невідомо, скільки свекруха хворітиме, а я не хотіла жити без чоловіка. Тому прямо сказала йому:
— Якщо підеш, знай, що можеш не повертатися.
Попри це, Олег зібрав свої речі й поїхав. Що ж, він зробив свій вибір. Він залишив мене з сином, обравши свою маму. Ну що ж, хай буде так. Скатертиною доріжка!