Я ніколи не знала свого батька. Він покинув маму ще до мого народження і більше ніколи не з’являвся. Коли мені було трохи більше 18 років, я втратила й маму.
У дитинстві нам часто допомагала тітка Маша — мамина сестра. Вона доглядала за мною, привозила щось смачненьке, допомагала грошима, а одного разу навіть зібрала мене до школи. Хоч ми жили в місті, мама з тіткою вирішили, що нам краще повернутися в село, де була їхня мама й самотня тітка. Ми так і зробили. Жити було тісно, але дружно.
Коли я закінчувала 4 клас, ми з мамою повернулися в місто, і наше життя почало налагоджуватися. Тітка Маша ще за 20 років до мого народження народила сина, але рано стала вдовою. Вона намагалася не падати духом заради дитини, і моя мама всіляко її підтримувала. Тітка, своєю чергою, допомагала нам.
Коли моєї мами не стало, тітка знову прийшла на допомогу. Вона підтримувала мене й не давала зневіритися. Завдяки їй я змогла закінчити університет, влаштуватися в житті, зустріти люблячого чоловіка і народити доньку, якій зараз 5 років.
Мій двоюрідний брат, син тітки Маші, давно одружився, мав двох дітей і жив у столиці. Приїжджав до села він дуже рідко, лише на великі свята. Його дружина відкрито показувала своє невдоволення, критикуючи все навколо. Якось вона заявила:
— Недарма твоя сестра сюди так рідко приїжджає. Напевно, хоче, щоб тітка переписала на неї будинок.
Мені було боляче таке чути, але брат лише ніяково усміхався. Тітка важко переживала ці слова, і вони сильно вплинули на її здоров’я. Незабаром вона захворіла, і лікарі сказали, що нічого зробити не можуть. Ми з чоловіком забрали її до себе в місто й доглядали до останнього.
Ми неодноразово намагалися зв’язатися з братом, але щоразу слухавку брала його дружина. Вона відмахувалася:
— Нам немає діла до здоров’я свекрухи.
Попрощатися з матір’ю брат приїхав лише на похорон. А після цього його дружина почала розпоряджатися тітчиним майном, ніби воно належало їй. Але сусідка втрутилася, пред’явивши документи, які засвідчували, що будинок тепер належить мені.
Брат із невісткою почали обурюватися, називаючи це несправедливим. Але сусідка відповіла їм прямо:
— А справедливо буде, якщо ви заберете цей будинок, коли навіть не приїхали до матері перед її смертю?
Брат промовчав. Невістка ще намагалася щось довести, але через годину вони залишили будинок.
Ми з чоловіком вирішили переїхати в село, а нашу квартиру почали здавати в оренду, щоб донька могла скористатися цими грошима в майбутньому. Брат більше не навідувався до села, хоча ми й запрошували його.