Я ніколи не витрачала часу на стосунки. З юності я зосередилася на навчанні й роботі, прагнучи стати самостійною та незалежною жінкою. До тридцяти років я досягла свого: мала власну двокімнатну квартиру, автомобіль і високооплачувану роботу. Проте особистого життя в мене не було.
Коли я зустріла Олексія, то подумала, що нарешті зустріла свою долю. Він так красиво доглядав за мною, як ніхто до цього. Щодня приносив квіти, запрошував у дорогі ресторани, і навіть не натякав на спільну оплату чи щоб платила лише я. Я зрозуміла, що він не альфонс, і почала вірити, що мені пощастило з чоловіком. Через кілька місяців він зробив мені пропозицію.
Я зраділа, але водночас злякалася. Сімейне життя дуже відрізняється від звичайних побачень. Тому я запропонувала спочатку пожити разом, щоб зрозуміти, чи комфортно нам буде під одним дахом. Але вже в перший день Олексій мене розчарував.
Повертаючись із роботи, він зателефонував і запитав, що потрібно купити. Оскільки вдома все було, я попросила лише щось до чаю. Він прийшов із коробкою еклерів, а потім увесь вечір скаржився, які вони дорогі. Мені було неприємно це слухати, але я не стала обурюватися.
Через тиждень продукти закінчилися, і ми поїхали разом до супермаркету. Олексій набирав у кошик усе, що йому хотілося, навіть не дивлячись на ціну. А на касі сказав, щоб я розплатилася.
Так минуло кілька тижнів. Усі витрати були на мені, і жодної допомоги від нього я не отримала. Якось я вирішила приготувати картоплю й попросила його купити оселедця. Він знову почав скаржитися, що все дуже дорого.
Коли їжа закінчилася, я вирішила нічого не купувати з принципу, думаючи, що Олексій зрозуміє й сам подбає про це. Але ні — він почав їсти в батьків.
Після цього я не витримала. Попросила його зібрати речі й з’їхати. Самотності я не боюся, а от жити з жаднюгою й альфонсом усе життя — дуже боюся. Краще присвятити час і любов собі, ніж шкодувати про неправильний вибір.