Донька ображена на мене і звинувачує у всіх проблемах, бо я почала турбуватися про своє особисте життя.
Я рано втратила чоловіка – у 35 років. З того часу все своє вільний час я присвячувала лише доньці Каті. Я не думала про себе, лише про неї.
Весь найкращий одяг, взуття – все, що вона просила, я давала їй. Усі свої почуття та увагу я віддавала тільки дочці. Катя звикла до такого ставлення.
З часом вона вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Я залишилась одна в нашій великій квартирі.
Через рік у нас народився онук, і я часто їздила до Каті, щоб допомогти, бо знаю, як це – бути самій із маленькою дитиною. Зять багато працює. Ми з донькою були справжніми подругами, завжди ділилися всім.
Я ж і сама ще не мала й 50-ти, і як молода жінка, вирішила, що прийшов час для власного життя. Через соціальні мережі познайомилась із Сашком, приємним чоловіком, військовим. Він зараз проходить реабілітацію після протезування. Ми спілкувались довго, і вирішили, що час жити разом.
Сашко переїхав до мене, і ми одружились. Катя була дуже ображена, що я почала ділити свою увагу і любов не лише з нею. Вона перестала зі мною спілкуватися.
– Тобі більше не потрібна ні я, ні онук. У тебе є Сашко, а ми тобі вже не цікаві. Так що тепер і я тобі не потрібна, – сказала вона.
Ми давно не бачилися, вона не надсилає фото онука. Я дуже сумую за ними, але Катя відгородилася від мене. Вона ревнує і не може пробачити, що я вирішила влаштувати своє життя. Вона вважає, що я маю весь час проводити з нею та доглядати за онуком.
Я хочу відновити наші стосунки з Катею, але не знаю, як це зробити. Я не відмовлюся від Сашка, хоча Катя поставила умову:
– Або я, або він. Вибирай!
Що мені робити? Чи не маю я права на власне щастя? Як у вас складаються стосунки з дітьми?