Того дня вчителька вирішила забрати Іру до себе додому, адже її батько був у непридатному стані, щоб піклуватися про доньку. Жінка приготувала для дівчинки вечерю, облаштувала їй спальне місце та постаралася створити затишок, аби Іра відчула себе в безпеці. Наступного ранку, зібравшись із думками, вчителька вирішила піти до батька дівчинки на серйозну розмову. Вона мала намір з’ясувати, що саме сталося, і як можна допомогти, адже Іра заслуговувала на кращі умови для життя та підтримку, якої їй так бракувало.

Світлана Семенівна приїхала до цього села чотири роки тому за розподілом. Усе, що було в її минулому житті, залишилося далеко: друзі, рідні та навіть наречений. У новому місці для неї існували лише учні, яким вона віддавала всю свою увагу та тепло. Того дня був останній навчальний день перед зимовими канікулами. Вийшовши зі школи, Світлана побачила Ірочку, одну зі своїх учениць. Дівчинка стояла на шкільному подвір’ї та задумливо щось креслила прутиком на снігу.

– Ірочко, а чому ти досі тут? Чому не йдеш додому? – запитала вона.
– Не хочу, – тихо відповіла дівчинка. – Він там… п’яний. Прийшов під ранок. Лежить у коридорі. Напевно, там і спить, – Іра не витримала та розплакалася.

Світлана добре знала, що три роки тому дівчинка втратила матір. Відтоді її вихованням займався батько, Стас. Спочатку він старався, але останнім часом почав пити.

– А ходімо до мене? – лагідно запропонувала вчителька. – Разом пиріжків напечемо. Мультфільми на комп’ютері подивимося. Хочеш?
– Хочу! – очі дівчинки засяяли радістю.

Вдома вони весело провели час. Увечері Світлана помила Іру та поклала її спати. Наступного ранку, залишивши дівчинку у себе вдома, вона вирушила до її батька.

– Світлано Семенівно? Проходьте, – Стас, який відкрив двері, був у жахливому стані: обличчя опухле, перегар, волосся скуйовджене.
– Трапилося, – суворо відповіла вона, проходячи до кімнати.

– Що, Іра щось наробила? – стривожено запитав він.
– Ні. Але скажіть, будь ласка, ви знаєте, де зараз ваша дочка?
– Спить, напевно. Адже канікули.

– Ви впевнені? – Світлана пильно глянула на нього.
Стас метнувся до кімнати, але незабаром вискочив звідти блідий.
– Її немає! – прошепотів він.
– Звісно, немає, – спокійно сказала вчителька. – Вона ночувала у мене. А ви навіть не помітили, що її не було вдома. Іра дуже хвилюється за вас, але скільки ще вона це терпітиме?

– Я виправлюсь! Я люблю свою дочку, чесно! Це більше не повториться!
– Тоді доведіть це, – твердо відповіла Світлана. – Ми з Ірою прийдемо до вас увечері. У вас є час, щоб прибрати в будинку, привести себе до ладу і приготувати вечерю.

Того вечора Світлана з Ірочкою повернулися до Стаса.
– Ми для вас пиріжків напекли! – радісно сказала дівчинка.
– А я для вас приготував святкову вечерю! – відповів Стас, зустрічаючи їх на порозі.

Іра дивилася на те, як її батько та улюблена вчителька весело розмовляють за столом, і подумки загадала бажання. “В новорічну ніч усі бажання збуваються. І я знаю, чого хочу більше за все!”